Мистецькі заходи у Львові

"Кому належить краєвид? Торфовище" — перший проєкт із серії, яку команда ЛКП "Львівське радіо" реалізовує у формі Мережі Культур і Технологій у місце-просторі ДІМ42. Назва — не риторичне запитання. Це спроба поставити під сумнів антропоцентричне право на землю й ландшафт: хто вирішує? що з ним робити? кому він служить? чиїм голосом говорить? Виставка починається локально — з ландшафтного заказника "Торфовище Білогорща" та торфовища в Дублянах — і поступово розширюється до загальноукраїнського контексту, а далі виходить за межі країни: до досвіду Шотландії, Англії та Нідерландів. Три тематичні частини: регіон Малого Полісся, безпосередньо Торфовище Білогорща, і "Зелений щит" — природні ландшафти як чинник захисту і стійкості. Фотографія, відео, інсталяція, малярство, комікс — різні мови, якими говорить одна тема.

Запрошуємо тебе до Львіварні на відкриття виставки Богдана Сікотовського — художника, який понад 40 років працював програмістом, але водночас створював світ, сповнений світла, кольору і глибоких емоцій. У своїх роботах митець передає атмосферу старого Львова з його вуличками та храмами, красу українських пейзажів і Карпат, тепло рідного краю та простих моментів життя. Його картини невеликі за розміром, але дуже глибокі за відчуттям. В них багато світла, кольору і тихої емоції, яку хочеться прожити. Художник працює мастихіном і створив власний впізнаваний стиль. Тому кожна його робота має особливий характер. Приходь у Львіварню, щоб поєднати мистецтво, атмосферу і гарний настрій!

Населений пункт під назвою Фріденфельд, з німецької – Мирне Поле, годі шукати на сучасних мапах. Нині це село Терсянка на Запоріжжі. Всього за 30 кілометрів від лінії фронту воно зазнає постійних російських атак і вже вдруге за свою історію переживає знелюднення. Восени 2025 року команда "Гуляйпільських старожитностей" відшукала у Терсянці фотоплівки 1950–1960-х років. Їхнім автором був фотограф-аматор Олександр Панов. Вони стали основою цього виставкового проєкту. Ці фото не просто документують вигляд сільського ландшафту та повсякденне життя людей, які його населяли, а й формують колективний портрет регіону понад пів століття тому. Чи достатньо їх, щоб зберегти пам'ять про те, що близьке до втрати? Виставка створена за підтримки Rosa Luxemburg Stiftung в Україні з коштів Міністерства економічного співробітництва та розвитку ФРН (BMZ).

Вперше з часів Незалежності України у Львові – велика ретроспектива Олександра Мурашка, українського художника світової слави. Вона стане однією з головних мистецьких сенсацій року. Національний художній музей України (NAMU) та Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького представляють масштабний проєкт "Олександр Мурашко. Кольорові модуляції", присвячений 150-річчю від дня народження митця. Понад 60 робіт – від ранніх академічних творів до експресивних полотен останніх років – із фондів NAMU, а також зі збірки нашого музею та приватної колекції родини Понамарчуків. А ще – рідкісні архівні світлини художника та його оточення, унікальні біографічні документи. Після успіху в Києві виставка вперше приїжджає до Львова та продовжує співпрацю NAMU і НМЛ — одразу після великого модерністського проєкту. У НМЛ також можна придбати каталог виставки, презентація якого відбулася напередодні в Києві.

Фотографія може бути не лише способом зафіксувати місто, а й способом його відчути. У проєкті "Мій Вільнюс" Віргіліюс Усінавічюс-Аугуліс звертається до особистого бачення міського простору — інтуїтивного, вільного від очікувань і функціональності. Це фотографія, створена "для себе", поза прагненням зафіксувати подію чи пояснити реальність. Його зображення не прив'язані до вирішального моменту — вони існують як простір для споглядання. У них більше тиші, ніж події; більше відчуття, ніж факту. Працюючи з панорамною камерою, автор розширює межі кадру, дозволяючи місту розгортатися інакше — повільніше, глибше, з відчуттям дистанції. Туман, який часто з'являється в роботах, не приховує, а навпаки — вибудовує композицію, підкреслює головне і віддаляє зображення від буденності. Важливою частиною проєкту є аналогові відбитки, надруковані автором вручну. У них фотографія постає як об'єкт — недосконалий, але живий, такий, що зберігає слід часу і жесту.

У галереї "ФілАрт", що діє у стінах Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика, відкривається виставка знакового художника сучасності Михайла Демцю "Барви музики", присвячена 45-річчю Міжнародного фестивалю "Віртуози". Уже багато років музика є одним із головних джерел натхнення для митця. У своїх роботах Михайло Демцю не просто зображає музикантів — він ловить сам момент звучання. Його живопис дихає ритмом, рухається разом із мелодією, пульсує кольором. Тут фарби звучать, а лінії ведуть власну партію. Ця виставка особливо резонує з атмосферою фестивалю "Віртуози", адже і музика, і живопис тут говорять однією мовою — мовою емоцій, свободи й творчості. "Барви музики" — це запрошення не лише дивитися, а відчувати. Прислухатися до кольору. Побачити звук. І, можливо, відкрити для себе музику по-новому. Квитки можна придбати у касі філармонії та за вказаним посиланням

Дитяча студія творчості "Каляки-маляки" представляє колективний проєкт про місто очима дітей – місто мрії, у якому хочеться рухатись, гратись, дружити, відпочивати та бути собою. Основою виставки став довгий рулон паперу, що перетворюється у просторі на об'ємний ландшафт. Драпірований, зі складками та вигинами, він нагадує водночас карту, дорогу, рельєф міста і простір для фантазії. Напротивагу архітектурним планам і схемам міста ви побачите мапу дитячих потреб і мрій – про те, яким може бути міський простір, якщо у центрі опиняться турбота, гра, свобода та уява. Доповненням до інсталяції стане серія невеликих керамічних об'єктів – фантазійний дитячий майданчик із химерними гойдалками та вигаданими структурами для гри. Окремою частиною проєкту є маленькі картонні елементи: персонажі, тварини, дорожні знаки, транспорт, вивіски та вигадані міські об'єкти. Відвідувачі зможуть самостійно прикріплювати їх до паперового міста, поступово змінюючи й доповнюючи його.

Виставка львівського митця Євгена Равського – це спроба знайти візуальну мову військових відзнак із увагою до досвіду, пам'яті та людської гідності. Тут нагорода постає не лише символом тріумфу, а й знаком пережитого шляху, служіння та братерства. Після початку повномасштабного вторгнення Євген Равський служив у лавах 103 ОБрТрО імені митрополита Андрея Шептицького. У вільний час на фронті він продовжив працювати над темою військових нагород, яку досліджував ще до 2022 року. Саме там був створений ескіз відзнаки "Орден Залізного Лева", якою сьогодні у Львові нагороджують військових, медиків і волонтерів. Латинський вислів Honor et Patria апелює до античного ідеалу військової доблесті – як до відповідальності перед спільнотою, історією та тими, хто стоїть поруч. Сам Равський іронічно називає нагороди "чоловічою біжутерією", свідомо нівелюючи пафосність форми й акцентуючи на головному – людському досвіді, який за нею стоїть.

Проєкт досліджує взаємодію двох мистецьких практик, у якій кожен автор зберігає власну художню мову, водночас формуючи спільне поле дослідження образу та естетики. Через образи жіночої натури, натюрморту та пейзажу митці вибудовують візуальний діалог, заснований на тонкій колористиці, гармонії та ліризмі. Експозиція об'єднає близько 30 живописних та графічних робіт.

Проєкт "Я буду носити це з собою" — серія пейзажів від мирних карпатських гір до прострілених війною просторів. Політ над краєвидами з дитячих спогадів,що супроводжують протягом життя, звертає погляд на деформований війною ландшафт. Це архівація змін: від тиші до травми, зафіксована через пам'ять. Зрештою, кожен матиме наслідки своїх вчинків та метаморфоз, які будуть відображенням в озері Карпат, чи то вирі нашого часу. Керівниця проєкту — Ляна Мицько Менеджерка проєкту — Віта Котик Архітекторка проєкту — Kinder Album Дизайн — @riarichka, @symvolporozhnosti Технічна підтримка — Іван Нестеренко

Ми змалку вчимося грати: бути поміченими, подобатися чи вчасно ховатися. Щодня ми обираємо способи взаємодії з навколишнім світом, перетворюючи свій мікрокосм на бездонну скриньку з іграшками. Суспільство вимагає від нас здатності щоразу заново конструювати себе. Це не тягар, а факт нашого існування – ми віддзеркалюємо себе крізь сотні інших людей одночасно. Ми розігруємо впевненість, байдужість чи близькість. З часом межа між тим, що ми показуємо, і тим, що відчуваємо насправді, починає розмиватися. Ми настільки звикаємо до своїх "улюблених іграшок" – ролей та масок, що діяти без них стає майже неможливо. Для митців їхні техніки стають головними правилами цієї гри. У проєкті "Game Strategy" задіяно весь простір Гомін Центру, де представлені: фотографія живопис колаж скульптура ліногравюра Це запрошення дослухатися до логіки гри. Те, що здається щирим, може бути продуманою стратегією. Те, що видається штучним, – виявитися найближчим до правди.

"Галичина гастрономічна" — це виставка предметів, що формували культуру галицького столу наприкінці ХІХ — на у першій половині ХХ століття під назвою "Галичина гастрономічна". Як глобальна культура осідає в кухні львівської квартири? У візерунку біло-блакитної порцеляни можна простежити шлях від китайських майстерень через Нідерланди та Саксонію до креденсу галицької господині. У столових приборах, призначення яких сьогодні вже важко вгадати, — відчитати правила, звички та ритуали повсякденного життя, які колись здавалися очевидними. А стара кухонна шафа може розповісти більше, ніж підручник історії. Музеєфікуючи побут, ми намагаємося повернути видимість зв'язкам, які сьогодні часто залишаються прихованими. Ця виставка — спроба навчитися знову читати предмети, мову яких ми майже забули.

Особливістю виставки є її учасники — люди різних професій і життєвих шляхів, які не мають академічної мистецької освіти, однак об'єднані глибоким внутрішнім покликом до творчості. Для них мистецтво є формою самовираження, способом осмислення дійсності та передачею особистого емоційного досвіду. Саме в цьому полягає цінність експозиції — у щирості, різноманітті тем, художніх підходів та індивідуальній мистецькій риториці представлених творів. Виставка демонструє живий творчий процес, у якому кожна робота є відображенням внутрішнього світу автора. Створення Спілки непрофесійних митців України стало важливим кроком у формуванні відкритого мистецького середовища, де кожен має можливість реалізувати себе незалежно від професійної підготовки та долучитися до світу живого, емоційного і чесного мистецтва, що народжується поза межами академічних канонів, але має глибоку внутрішню цінність.

Юстина Сенчик — українська мисткиня, випускниця Львівського коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша та Львівської національної академії мистецтв представить глядачеві серію тканих робіт "Дні творення", де гобелени є не лише декоративними об'єктами, а й носіями пам'яті, міфу та внутрішнього ландшафту, формуючи власний космос. Нитка за ниткою тут вибудований простір, світло, рух і сенс. У роботах Юстини Сенчик поєднуються архаїчна символіка та сучасна пластика образу. Вони не ілюструють біблійний сюжет буквально, а радше створюють атмосферу моменту, коли світ лише набуває форми — між раєм і землею, між світлом і безоднею.

ZAG Studio презентує виставку "Катарсис". Проєкт звертається до теми внутрішньої дуальності людини, розкриваючи напружений діалог між "Персоною" та "Тінню". Простір виставки, розсічений діагональною конструкцією, постає метафоричною картою людської психіки — місцем, де світло видимого зустрічається з темрявою прихованого. Через цю просторову метафору проєкт досліджує процес внутрішнього зіткнення свідомого та несвідомого. На межі цих двох вимірів виникає катарсис — мить внутрішнього перелому, коли розділене поступово поєднується, а людина наближається до відчуття власної цілісності.

Запрошуємо відвідати виставку київської художниці Оксани Свіжак. Її роботи наповнені теплими відтінками, які створюють майже фізичне відчуття повітря. Головним героєм полотен стає світло, що розчиняє контури, проходить крізь усі елементи композиції та формує відчуття живої мінливої реальності. "Зона спокою" - виставка про внутрішній простір, який людина створює для себе у часи нестабільності, шукаючи точку опори. Коли зовнішній світ стає крихким і непередбачуваним наші спогади часто стають тим безпечним сховком, який оберігає нас від надмірного стресу.

Шум машин, заводський дим та міська біганина вже давно стали нашою буденністю, де, перебуваючи в постійному поспіху і фокусуючись на звичних речах, ми звикли не звертати увагу на те, що відбувається навколо. Та життя автора є інакшим. Мешкаючи серед природи, Дмитро Молдованов вдало помічає приховане від більшості очей: на його картинах тварини, русалки та інші істоти оживають; виглядаючи з-за дерев, вони пильно стежать за нами. Чи здатні ми помітити приховану серед урбаністичних пейзажів красу і чи готові вийти за межі міста в пошуках справжніх казок? Приходьте шукати відповіді на запитання на виставку!

Персональна виставка Мирослава Півтораніса "ЖИТТЯ: як процес" — серія абстрактних робіт про внутрішні етапи становлення людини та постійні особистісні зміни. Через форми, ритми та структури художник досліджує пошук ідентичності, відповідальність, втрати, трансформацію та розвиток. Роботи не мають прямолінійного сюжету, залишаючи простір для власних інтерпретацій глядача. Кожен твір є фрагментом життєвого процесу — між хаосом і порядком, невизначеністю та внутрішньою опорою. Абстрактна мова митця звертається до універсального людського досвіду через емоції та особисті переживання.

На виставці будуть представлені роботи трьох видатних митців: Василя Ярича, Олександра Дяченка та Олександра Бабака. Експозиція об’єднає дванадцять пластичних творів Василя Ярича, сім скульптур Олександра Дяченка і більше ніж десять масштабних живописних полотен Олександра Бабака, зокрема знакові роботи з культових серій "Grisaille", "Рікою" та "Хмари". Це унікальна нагода простежити еволюцію художніх пошуків авторів, які впродовж десятиліть формували власні мистецькі світи, майстерно балансуючи між глибиною філософського осмислення та досконалістю академічної пластичності й виразної живописної мови. Особливе місце в експозиції займають твори, які публіка побачить уперше. Це скульптурна композиція Василя Ярича "Адам і Єва" (гіпс, 2026), скульптура Олександра Дяченка "Піраміда" (бронза, 2025–2026) та картина Олександра Бабака "Ноги" (полотно, акрил, 2026).

"Відтиск" — виставка студентської графіки, яка народилася з лінії, штриха, друкарської форми та багаторічного творчого пошуку. Студенти п'ятого курсу спеціалізації "Графічний дизайн" представляють серію авторських робіт, виконаних у техніках монотипії, сухої голки та інших естампних техніках. Значна частина експозиції створена за мотивами творів Івана Франка, 170-річчя від дня народження якого відзначаємо цього року. Виставка об'єднала одразу кілька важливих ювілеїв: 150 років Львівському фаховому коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша та 30 років спеціалізації "Графічний дизайн". Особливо приємно, що студенти стали не лише авторами творів, а й дизайнерами всього проєкту — від афіші до рекламної продукції. Запрошуємо відвідати виставку "Відтиск" та побачити, який слід залишають молоді митці сьогодні.

"Его – це наше уявлення і знання про себе, наше "Я", наш образ і те як ми взаємодіємо із зовнішнім світом." Его це те, що мовчить, і те,що кричить. Его це усвідомлення і забуття . Серія картин досліджує тему контакту з соціальними нормами, мораллю та конфлікт, реакцію людьскої психики на оточуючий світ. Ви не знайдете довгих назв чи пояснень візуальних складових, бо вам це не треба. Кожне его знайде для себе щось своє.

Запрошуємо відвідати виставку "Все нормально))", що висвітлює самоорганізовані мистецькі ініціативи в Україні як спосіб існування, виживання та спільної дії в умовах постійної нестабільності. "Все нормально))" — це виставка про роботу, яка триває навіть тоді, коли все навколо горить, про спільноти, що попри вразливість власного існування продовжують робити те, що вважають важливим. "Все нормально))" — короткий та соціально прийнятний опис стану, в якому катастрофа стає повсякденним фоном для життя та роботи. Це спроба подивитися на самоорганізацію не як на героїчний виняток, а як на базовий режим існування сучасного українського мистецького середовища. Спроба говорити про самоорганізовані ініціативи як про структури, що виникають всупереч відсутності стабільності. Спроба підсвітити роботу, що майже завжди відбувається в умовах дефіциту ресурсів, розмитих ролей і необхідності одночасно вигадувати інституцію та виживати всередині неї.

Виставка автопортретів різних людей, створених так швидко, як це тільки можливо, під час воркшопів мальопису з Миколою Глібовичем. Малюнки, які обмежені в часі, не дозволяють зімітувати чийсь стиль чи подумати, як правильно чи неправильно - це окрема мова, де лінія чи пляма є способом порозуміння, і кожен нею володіє.

21 червня по 5 липня - вул. Підвальна, 4 (Порохова вежа) 20 червня по 15 липня - вул. Малоголосківська, 36 (простір "Берег)   Серія живописних робіт, яка досліджує внутрішній ландшафт людини. Тут травма постає не як подія з минулого, а як сила, що непомітно віддаляє нас від власного центру, відчуття дому та приналежності до самих себе. Візуальна і текстова складова укладаються у своєрідну мапу повернення, де шлях вимагає уважності до того, що було витіснене, залишене позаду або приховане від погляду. Виставка запрошує глядача увійти у простір спільного пошуку не як спостерігача чужої історії, а як того, хто, можливо, теж шукає свою "внутрішню землю".

Виставка творів митців та мисткинь, які працюють поза межами академічних стандартів, спираючись на власну уяву та емоційний досвід. З 2021 року Ніколь Ляпустіна, Марія Гуменна, Віталік Вей, Михайло Ватаманюк, Марія Газда, Данило Галійчук, Нестор Шмигельський, Антон Куренков, Юля Куриляк, Софія Жук, Евеліна Антонюк, Андрій Лесюк працюють в "Студії Олі Ставникович". Їхні роботи — це унікальні візуальні світи та відвертий діалог із глядачем.

Проєкт досліджує взаємозв'язок людини та природного середовища через спостереження за простором, його формами, фактурами, масштабами та змінами. У своїх роботах Тетяна Руда звертається до ландшафту як до живого середовища, де людське сприйняття зустрічається з природними процесами. "Симбіоз" пропонує поглянути на природу не як на зовнішній об'єкт спостереження, а як на простір взаємодії, у якому людина постійно перебуває та формує власне відчуття приналежності.

Виставка досліджує маскування як явище на перетині війни, текстилю та ландшафту. Працюючи з матеріалом маскувальних сіток і спираючись на власний волонтерський досвід, Софія осмислює, як війна змінює природу, простір і наше сприйняття видимого. У центрі експозиції камуфляж як спосіб взаємодії з довкіллям — створення "штучної природи", нових ландшафтів і пейзажів. Софія Козлова — художниця та волонтерка, яка працює з темами маскування і трансформації ландшафту під час війни. У своїй практиці вона поєднує художнє дослідження з досвідом роботи в центрі виготовлення маскувальних сіток у Львові.

Знайомтеся з майбутнім, де природа переплітається з технологіями! У цьому проєкті зустрінуться два унікальні погляди українських мисткинь на трансформацію нашого світу: Соломія Свідерська (Cyber Painter) — художниця-футуристка. У своїй творчості вона досліджує стрімкий технологічний прогрес та його вплив на наше повсякдення. Її роботи — це візуальні образи високотехнологічного майбутнього, де класичні монументальні традиції несподівано гармонійно поєднуються з кібер-естетикою. Кристина Сіренко — міждисциплінарна мисткиня, що працює з живописом, об'єктами та інсталяцією. Її фокус — крихкий баланс між природою та штучним техногенним світом. На виставці ви побачите, як художниця створює гібридні форми на межі живого та синтетичного, а також досліджує глибокі людські страхи у серії живопису "Фобії". "Neon bloom" — це роздуми про світ, у якому людина вже не може існувати ані в повністю природному, ані в повністю штучному середовищі. Приходьте шукати цю рівновагу разом з нами!

В основі проєкту — інтерв'ю з Вікторією Амеліною, записане навесні 2023 року для вистави про український мистецький спротив та стійкість "With Fire and Rage". Створена для Єврофестивалю в Ліверпулі, ця вистава того ж року здобула найвищу нагороду британської премії "The Stage Award". Тут можна почути роздуми Вікторії про стійкість, віру, надію, коли довкола руйнується усталене життя, про її наміри і дії, можна почути її голос, який говорить чимось більшим, ніж словами. Розмову супроводжують есеї підлітків, написані в рамках Нью-йоркського літературного фестивалю (ЛФ), заснованого письменницею для підтримки громади містечка Нью-Йорк Донецької області. Як сьогодні ми здатні продовжити цю розмову, пам'ятаючи?

"Трохи тепла і смутку від Кота" - виставка робіт військового, письменника, фотографа Юрка Костишина з позивним Кіт Характерник, що загинув у грудні 2025 року. Вона про те, як мистецьке бачення світу допомагає берегти в собі людяність і любов, навіть перебуваючи в найгарячіших точках фронту. Про творчість, як щит, що прикриває серце від огрубіння, захищає чутливість, від якої боляче, але саме вона дає сили жити.

"Мій Bloom — це образ внутрішнього саду, який був покинутим, але не загинув. Саду, що зберіг здатність до відновлення і цвітіння. Ця серія не про втрати. Вона про життя, яке продовжує проростати крізь них. Bloom — це історія про те, як пережите стає ґрунтом для нового цвітіння" У 2024 році Катерина Ганейчук, художниця з Луцька, що переїхала тепер до Львова представляла свою виставку "Мій синопсис" в галереї Зелена канапа. Там вперше з'явилося кілька творів із серії "Bloom". Саме ця серія, що народилася з досвіду внутрішніх змін розвинулася у новий проєкт, що буде представлений в 2026 в Зеленій канапі. Роботи виконані у техніці трафаретного відбитку на папері, полотні та фанері. Яскраві кольори та рослинні форми стали також основою для створення колекції хусток, спеціально з цієї нагоди.

Схеми, малюнки та орнамент руху двох різних ритмів, що пронизує простір, є відокремленням "Я" від частини тіла - коліна — та винесенням його як точок болю назовні. Створені протягом шістнадцяти років після важкої аварії у юному віці, ці роботи є свідченнями вивертання часу через біль. Протезоване та реконструйоване коліно стає окремою формою пізнання. Воно уможливлює наближення до досвіду тих, хто тримає лінію оборони. Тіло — це єдиний час, що існує. Дарія Кузьмич (1991, Київ) живе і працює в Києві. Навчалась на факультеті живопису в НАОМА у Києві (2015) та в Університеті Мистецтв в Берліні (UdK, 2021). 3 2025 року - докторантура з художньої практики в HFBK Hamburg. Через малюнок, текстиль, відео, інсталяцію, текст та учасницькі практики досліджує темпоральність у зв'язку з кризами та травматичними досвідами.

"Trust the Process" привозить до Львова двох німецьких мисткинь — Наталію Боровець і Елені Сісманідіу — з роботами про витривалість, турботу та невидимі структури, що утримують нас у рівновазі. Вірусні афірмації, відлиті в камені. Волосся, збережене у воску. Монументальні форми, що роблять видимим те, що приховують системи. У час, коли від індивідуальної стійкості вимагають дедалі більшого, а базові системи підтримки руйнуються, ця виставка зміщує фокус із самооптимізації на довіру до себе — як форму внутрішньої опори. Мисткині не пропонують відповідей, натомість залишаються з питаннями: що насправді нас тримає? І хто несе цей тягар?

Чим для вас є вишитий рушник чи сорочка? Родинною пам’яттю? Оберегом? Символом приналежності до свого роду? Колись ці речі були невід'ємною частиною життя українців, а закладені в них символи зчитувалися без слів. Та чи збереглося це розуміння сьогодні? Запрошуємо відвідати виставковий проєкт "Сувій Роду", який спонукає замислитися над українськими звичаями та символікою, що супроводжували повсякденне й обрядове життя наших предків. В основі експозиції – етнографічна колекція знаного етнолога, майстра народної вишивки та колекціонера Юрія Мельничука. Рушники, сорочки, скатертини, народні строї та аксесуари з різних куточків України репрезентують багатство народного мистецтва та традицій. Виставку доповнюють понад 30 комплектів народного вбрання з історико-етнографічних регіонів України, а також авторські вишиті роботи Юрія Мельничука та його учнів. "Сувій Роду" – це нагода відкрити для себе скарб українського культурного спадку та дізнатися більше про символіку звичних речей.

Що написано на обличчі? Екстаз, агресія, зневага, сарказм, напруження чи іронія? Нова виставка в Я Галерея Львів - короткий екскурс у культуру "гримаси". Це селекція переважно сучасного мистецтва з діалогом у часі та стилях. Звісно, яка ж гримаса без карикатури, гротеску та іронії? Завжди точний у своїх спостереженнях Оноре Дом'є представлений добіркою літографій для газети *Le Charivari*. Поруч наш класик Анатолій Василенко з карикатурами зі сторінок журналу "Перець". Андрій Сагайдаковський із дитячими кривляннями перед дзеркалом, Юрій Пікуль в автопортреті в образі домашнього культуриста, Сергій Радько зі скульптурними керамічними головами, Володимир Костирко з мистецькими цитатами на європейські твори минулого... Гримаса - як прояв найяскравішої емоції людини. Є доказом первинності чи людяності? Чекаємо вас на новій виставці!

Запрошуємо на виставку, присвячену пам'яті, ніжності та внутрішній силі залишатися чутливими. У центрі експозиції — пам'ять тіла, погляду, дотику та присутності. Художниця досліджує майже невловимі відчуття тепла й безпеки, які залишаються з людиною навіть тоді, коли дитинство давно минуло. Тварини в її роботах постають символами первісної чистоти та щирого зв'язку. Саме через них людина часто вперше вчиться любити без умов, очікувань і страху бути неприйнятою. У цій мовчазній близькості зберігається щось дуже важливе — те, що з роками ми нерідко втрачаємо. Виставка нагадує, що вразливість — не слабкість, а здатність любити й співчувати потребує великої внутрішньої сили. І навіть попри біль, цинізм і холод сучасного світу, у кожного з нас залишається вибір — не дозволити серцю зачерствіти.

Чи вдавалося вам зловити мить? Ту, що триває лише секунду, але враження залишає надовго. Запрошуємо відвідати виставку "Застиглі миті" Наталії Владичко – художниці, яка понад 25 років живе й працює в Нідерландах і вперше представить свої твори в Україні. Вона сміливо експериментує зі склом, порцеляною, рисунком та аквареллю, поєднуючи різні матеріали й техніки. Її роботи витончені й філігранні, водночас сповнені руху та внутрішньої енергії. У кожній із них прихований глибинний сенс і тонке відчуття часу й образу. Понад двадцять творів – від ботанічних композицій до скляних об'єктів – запрошують зупинитися й замислитися над тим, як формуються наші спогади і які миті визначають нас.

Запрошуємо на виставку офортів Михайла Дрімайла "Археологія світогляду". Світогляд формується шарами — з особистого досвіду, історії, культури та пам'яті. У своїх роботах художник досліджує ці нашарування через символи природи, цивілізацій та архетипів, запрошуючи до діалогу між минулим і сучасним. Михайло Дрімайло — художник-графік, викладач кафедри графіки та мистецтва книги НУ "Львівська політехніка", чиї роботи представлені в галереях та колекціях багатьох країн світу.

ZAG Studio представляє виставку "Бережімо пам'ять про своїх близьких" — проєкт, присвячений пам’яті, пленерній традиції та силі місця, яке формує людину. В експозиції представлені роботи, створені під час пленерів у Більшівцях — княжому селі на Франківщині, що протягом багатьох років об'єднувало художників. Ці картини стали не лише мистецькими творами, а й візуальним архівом часу, природи та спільно пережитих моментів. "Бережімо пам'ять про своїх близьких" — це виставка про повернення до витоків, про місця, які залишаються з нами назавжди, і про мистецтво як спосіб зберегти пам’ять про них. Квитки можна придбати за вказаним посиланням

Камерна групова виставка у якій представлені роботи @vladflomaster @md_rosencrantz та@martiana_paw. Всіх нас об'єднує тема чуття любові, — прив'язаності, внутрішньої опори та жадання загубитися. Є таке українське прислів'я: "У кого що болить той про те і гомонить". Наше мистецтво, як і життя загалом, це велика радість і щастя, але так само причина нервів і головного болю. Ми складаємо по клаптикам найдорожчі для себе речі, страждання і сумління, мозаїку і дурістику. Найбільше любо коли це все виходить гарно. Осмислюючи переживання, звертаючись до власного досвіду, досліджуючи те, що є для важливим і близьким.

Кінь у творчості художника — не просто образ, а символ свободи, сили, гідності та незламного духу. У кожному полотні автор поєднує реалістичне бачення з глибоким емоційним і символічним змістом, відкриваючи перед глядачем власний світ переживань і роздумів. Поряд із символічними композиціями експонуються й реалістичні роботи, що демонструють майстерне відчуття пластики, характеру та благородства цих величних тварин. Приходьте, щоб відчути енергію кольору, силу образу та побачити, як кінь стає мовою мистецтва, що говорить про найважливіше.

Батько-митець для сина-воїна. У Львівському палаці мистецтв відкриють персональну виставку львівського художника Богдана Збриського "Про вічність". Ця експозиція присвячена пам'яті сина пана Богдана - Ростислава Збриського, воїна ЗСУ, який загинув, захищаючи Україну від російських окупантів. Ростислав Збриський з перших днів повномасштабної війни став на захист України у складі 125-ї окремої бригади територіальної оборони. Він загинув 29 липня 2022 року на Харківщині. Експозиція об'єднає близько 60 творів живопису та скульптурні композиції, які Богдан Збриський створив впродовж свого творчого шляху. Представлені роботи розкривають глибокий внутрішній світ автора, де особисті переживання переплітаються з образами природи, а пейзажі стають простором для філософських роздумів про людську гідність, цінність життя та силу пам'яті.

Справжній дух виявляє себе найяскравіше тоді, коли простір навколо нього звужується до розмірів полотна. Мистецтво – це завжди діалог між безмежним прагненням духу та фізичною обмеженістю матеріального світу. Проєкт "Королівське полювання" став для митця формою інтелектуальної стратегії: невпинним пошуком істинного "Я", вистежуванням суті за межами повсякденності. Через деформацію людської фігури та фрагментарність диптихів Кость Борисюк доводить: наше тіло є обмеженим простором, але саме це обмеження стає необхідною умовою для фінального прориву. "Королівське полювання" – це шлях майстра, який до останнього подиху вистежував свободу в лабіринтах форми. Він довів, що чим вужчими стають рамки навколишнього світу, тим потужнішим є вибух прориву людської душі крізь них.

Виставка виникає з досвіду життя в умовах постійної нестабільності і крихкості. У такому стані значення матеріального поступово нівелюється, а відчуття тимчасовості загострює потребу в духовній опорі. Водночас зростає цінність турботи про те, що є справді важливим і сутнісним. Це спроба художниці осмислити сенс і спосіб людського існування, насамперед її особистого. "Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це — марнота та ловлення вітру!" Екклезіяста 1:14

Як з окремих елементів з'являється ціле? Як кожна окрема постать змінюється у взаємодії з іншими? Як зв'язки, обриси і рухи формують ансамбль? Дізнаємося на новій виставці у Галереї органного залу – "Ensemble" Маркіяна Теплого. Пошук цієї серії розпочався з витинанки. Працюючи з людськими силуетами, автор досліджує не окрему людину, а зв'язки між людьми. В основі лежить принцип цілісності, притаманний традиційній витинанці: окремі елементи не можуть існувати самі по собі – вони набувають значення лише у взаємодії. Так з'явилося поняття "Ensemble". Це група об'єктів, що утворюють єдине ціле, сукупність елементів, які через поєднання створюють нову якість. У цій серії людські фігури перестають бути ізольованими персонажами і перетворюються на модулі, знаки та елементи структури. Через повторення, симетрію та взаємозалежність вони утворюють ланцюги, орнаменти та ритми. Квитки можна придбати у касі органного залу та за вказаним посиланням

Як виникла концепція цієї виставки? Чому експонати згруповані саме так? Які історії приховують рушники, сорочки та народне вбрання з різних регіонів України? Під час екскурсії ви дізнаєтеся про: традиційні ткані вироби з колекції Юрія Мельничука; вишивки його матері – Єлизавети Кононівни; Студію української народної вишивки Юрія Мельничука, а також роботи її учнів і самого майстра; вишиті сорочки з різних куточків України, традиції їх створення, особливості крою, орнаментики й колориту; різновиди вишитих рушників, їх призначення та особливості оздоблення. Особливо захопливим буде знайомство з народним святковим вбранням Полісся, Середнього Подніпров'я, Поділля, Гуцульщини, Покуття, Буковини, Закарпаття та інших етнографічних регіонів України. Екскурсію проведе Любава Собуцька, завідувачка відділу народного мистецтва Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького.

Ретроспективна виставка живопису Любомира Медвідя до 85-річчя від дня народження митця у Львівському палаці мистецтв.Понад 70 робіт, створених впродовж майже шести десятиліть, - від ранніх циклів "Периферії" та "Евакуації" до масштабної серії "Блудний син". Це виставка про людину - її пошуки, тривоги, віру, вибір і відповідальність перед світом. "Крім ПРОБЛЕМИ під назвою Людина мене у мистецтві не цікавить ніщо", - писав Любомир Медвідь. Саме ця думка проходить крізь усю експозицію, де живопис стає способом мислення, а кожне полотно - роздумом про сучасну цивілізацію та місце людини в ній. Запрошуємо на відкриття масштабної ювілейної ретроспективи одного з найвидатніших українських художників сучасності.

Радо запрошуємо на презентацію книги "Український котильон" за участі упорядників видання — Олени Федорчук, Володимира Щибрі, Лесі Воронюк. Беріть зі собою книги для автографів, беріть відтворені прикраси із книг, беріть гарний настрій і приходьте, буде атмосферно!

Музей — це не лише великі історії та знакові експонати. Часом найцікавіше приховується у деталях, які ми звикли не помічати. Старовинний канделябр, вхідна брама, архітектурний декор, рукавички чи парасолька можуть розповісти про свою епоху не менше, ніж рідкісний документ або фотографія. Під час екскурсії ми поглянемо на дім Соломії Крушельницької з незвичного ракурсу та спробуємо "прочитати" історію через речі. Дізнаємося, для чого існував "таємний" прохід у будинку, які функції виконували окремі елементи інтер'єру та як предмети щоденного вжитку відображали спосіб життя, звички й естетичні смаки свого часу. Це нагода відкрити музей по-новому — уважніше придивитися до деталей, які зазвичай залишаються на другому плані, та побачити, як звичайні на перший погляд речі стають ключами до розуміння особистості Соломії Крушельницької та культури її доби. Запрошуємо разом з Іваном Дудичем шукати приховані історії серед речей, які мовчки зберігають пам'ять про минуле.

Книга "Батьковбивця" — це похмуре пригодницьке фентезі від української письменниці Олени Кузьміної. З дотепних і гострих пасажів авторка вичакловує оригінальний світ. У ньому королівство Фрейра відбудовується з попелища після Сорокарічної війни завдяки рьокке, а Тінерія розривається поміж монархією Марванів, що слабне, й Прогресивним альянсом, який прагне свободи. Серед інтриг лихоліття постає принцеса Маріт "Жабенятко" Фрейрська, а також її брат Емріс — заручник великої халепи. Як і весь люд Фрейри, вони зневажають Тінерію. Утім, Жабенятко мусить взяти політичний шлюб з тінерійським султаном. Емріс супроводжує сестру в подорожі, навіть не здогадуючись, що ця мандрівка переверне все його життя. Реєстрація за вказаним посиланням