Мистецькі заходи у Львові

"Кому належить краєвид? Торфовище" — перший проєкт із серії, яку команда ЛКП "Львівське радіо" реалізовує у формі Мережі Культур і Технологій у місце-просторі ДІМ42. Назва — не риторичне запитання. Це спроба поставити під сумнів антропоцентричне право на землю й ландшафт: хто вирішує? що з ним робити? кому він служить? чиїм голосом говорить? Виставка починається локально — з ландшафтного заказника "Торфовище Білогорща" та торфовища в Дублянах — і поступово розширюється до загальноукраїнського контексту, а далі виходить за межі країни: до досвіду Шотландії, Англії та Нідерландів. Три тематичні частини: регіон Малого Полісся, безпосередньо Торфовище Білогорща, і "Зелений щит" — природні ландшафти як чинник захисту і стійкості. Фотографія, відео, інсталяція, малярство, комікс — різні мови, якими говорить одна тема.

Вперше з часів Незалежності України у Львові – велика ретроспектива Олександра Мурашка, українського художника світової слави. Вона стане однією з головних мистецьких сенсацій року. Національний художній музей України (NAMU) та Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького представляють масштабний проєкт "Олександр Мурашко. Кольорові модуляції", присвячений 150-річчю від дня народження митця. Понад 60 робіт – від ранніх академічних творів до експресивних полотен останніх років – із фондів NAMU, а також зі збірки нашого музею та приватної колекції родини Понамарчуків. А ще – рідкісні архівні світлини художника та його оточення, унікальні біографічні документи. Після успіху в Києві виставка вперше приїжджає до Львова та продовжує співпрацю NAMU і НМЛ — одразу після великого модерністського проєкту. У НМЛ також можна придбати каталог виставки, презентація якого відбулася напередодні в Києві.

Запрошуємо відвідати виставку київської художниці Оксани Свіжак. Її роботи наповнені теплими відтінками, які створюють майже фізичне відчуття повітря. Головним героєм полотен стає світло, що розчиняє контури, проходить крізь усі елементи композиції та формує відчуття живої мінливої реальності. "Зона спокою" - виставка про внутрішній простір, який людина створює для себе у часи нестабільності, шукаючи точку опори. Коли зовнішній світ стає крихким і непередбачуваним наші спогади часто стають тим безпечним сховком, який оберігає нас від надмірного стресу.

Шум машин, заводський дим та міська біганина вже давно стали нашою буденністю, де, перебуваючи в постійному поспіху і фокусуючись на звичних речах, ми звикли не звертати увагу на те, що відбувається навколо. Та життя автора є інакшим. Мешкаючи серед природи, Дмитро Молдованов вдало помічає приховане від більшості очей: на його картинах тварини, русалки та інші істоти оживають; виглядаючи з-за дерев, вони пильно стежать за нами. Чи здатні ми помітити приховану серед урбаністичних пейзажів красу і чи готові вийти за межі міста в пошуках справжніх казок? Приходьте шукати відповіді на запитання на виставку!

Запрошуємо відвідати виставку "Все нормально))", що висвітлює самоорганізовані мистецькі ініціативи в Україні як спосіб існування, виживання та спільної дії в умовах постійної нестабільності. "Все нормально))" — це виставка про роботу, яка триває навіть тоді, коли все навколо горить, про спільноти, що попри вразливість власного існування продовжують робити те, що вважають важливим. "Все нормально))" — короткий та соціально прийнятний опис стану, в якому катастрофа стає повсякденним фоном для життя та роботи. Це спроба подивитися на самоорганізацію не як на героїчний виняток, а як на базовий режим існування сучасного українського мистецького середовища. Спроба говорити про самоорганізовані ініціативи як про структури, що виникають всупереч відсутності стабільності. Спроба підсвітити роботу, що майже завжди відбувається в умовах дефіциту ресурсів, розмитих ролей і необхідності одночасно вигадувати інституцію та виживати всередині неї.

Чим для вас є вишитий рушник чи сорочка? Родинною пам’яттю? Оберегом? Символом приналежності до свого роду? Колись ці речі були невід'ємною частиною життя українців, а закладені в них символи зчитувалися без слів. Та чи збереглося це розуміння сьогодні? Запрошуємо відвідати виставковий проєкт "Сувій Роду", який спонукає замислитися над українськими звичаями та символікою, що супроводжували повсякденне й обрядове життя наших предків. В основі експозиції – етнографічна колекція знаного етнолога, майстра народної вишивки та колекціонера Юрія Мельничука. Рушники, сорочки, скатертини, народні строї та аксесуари з різних куточків України репрезентують багатство народного мистецтва та традицій. Виставку доповнюють понад 30 комплектів народного вбрання з історико-етнографічних регіонів України, а також авторські вишиті роботи Юрія Мельничука та його учнів. "Сувій Роду" – це нагода відкрити для себе скарб українського культурного спадку та дізнатися більше про символіку звичних речей.

Що написано на обличчі? Екстаз, агресія, зневага, сарказм, напруження чи іронія? Нова виставка в Я Галерея Львів - короткий екскурс у культуру "гримаси". Це селекція переважно сучасного мистецтва з діалогом у часі та стилях. Звісно, яка ж гримаса без карикатури, гротеску та іронії? Завжди точний у своїх спостереженнях Оноре Дом'є представлений добіркою літографій для газети *Le Charivari*. Поруч наш класик Анатолій Василенко з карикатурами зі сторінок журналу "Перець". Андрій Сагайдаковський із дитячими кривляннями перед дзеркалом, Юрій Пікуль в автопортреті в образі домашнього культуриста, Сергій Радько зі скульптурними керамічними головами, Володимир Костирко з мистецькими цитатами на європейські твори минулого... Гримаса - як прояв найяскравішої емоції людини. Є доказом первинності чи людяності? Чекаємо вас на новій виставці!

Чи вдавалося вам зловити мить? Ту, що триває лише секунду, але враження залишає надовго. Запрошуємо відвідати виставку "Застиглі миті" Наталії Владичко – художниці, яка понад 25 років живе й працює в Нідерландах і вперше представить свої твори в Україні. Вона сміливо експериментує зі склом, порцеляною, рисунком та аквареллю, поєднуючи різні матеріали й техніки. Її роботи витончені й філігранні, водночас сповнені руху та внутрішньої енергії. У кожній із них прихований глибинний сенс і тонке відчуття часу й образу. Понад двадцять творів – від ботанічних композицій до скляних об'єктів – запрошують зупинитися й замислитися над тим, як формуються наші спогади і які миті визначають нас.

Справжній дух виявляє себе найяскравіше тоді, коли простір навколо нього звужується до розмірів полотна. Мистецтво – це завжди діалог між безмежним прагненням духу та фізичною обмеженістю матеріального світу. Проєкт "Королівське полювання" став для митця формою інтелектуальної стратегії: невпинним пошуком істинного "Я", вистежуванням суті за межами повсякденності. Через деформацію людської фігури та фрагментарність диптихів Кость Борисюк доводить: наше тіло є обмеженим простором, але саме це обмеження стає необхідною умовою для фінального прориву. "Королівське полювання" – це шлях майстра, який до останнього подиху вистежував свободу в лабіринтах форми. Він довів, що чим вужчими стають рамки навколишнього світу, тим потужнішим є вибух прориву людської душі крізь них.

Виставка виникає з досвіду життя в умовах постійної нестабільності і крихкості. У такому стані значення матеріального поступово нівелюється, а відчуття тимчасовості загострює потребу в духовній опорі. Водночас зростає цінність турботи про те, що є справді важливим і сутнісним. Це спроба художниці осмислити сенс і спосіб людського існування, насамперед її особистого. "Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це — марнота та ловлення вітру!" Екклезіяста 1:14

Як з окремих елементів з'являється ціле? Як кожна окрема постать змінюється у взаємодії з іншими? Як зв'язки, обриси і рухи формують ансамбль? Дізнаємося на новій виставці у Галереї органного залу – "Ensemble" Маркіяна Теплого. Пошук цієї серії розпочався з витинанки. Працюючи з людськими силуетами, автор досліджує не окрему людину, а зв'язки між людьми. В основі лежить принцип цілісності, притаманний традиційній витинанці: окремі елементи не можуть існувати самі по собі – вони набувають значення лише у взаємодії. Так з'явилося поняття "Ensemble". Це група об'єктів, що утворюють єдине ціле, сукупність елементів, які через поєднання створюють нову якість. У цій серії людські фігури перестають бути ізольованими персонажами і перетворюються на модулі, знаки та елементи структури. Через повторення, симетрію та взаємозалежність вони утворюють ланцюги, орнаменти та ритми. Квитки можна придбати у касі органного залу та за вказаним посиланням

Запрошуємо на виставку "Штрихом і духом" видатного львівського художника, академіка та лауреата Шевченківської премії Любомира Медвідя, яка презентує унікальний зріз його творчості від 1960-х років і до сьогодні. Експозиція поєднує дві дивовижні грані автора: з одного боку – вільну мандрівку у підсвідоме через рисункову графіку, сповнену спонтанних філософських експромтів, метафор та тонкого «чорного гумору», а з іншого – величне сакральне мистецтво у вигляді фрагментів стінописів та ікон для храму в Суховолі та майбутнього іконостаса для львівського храму отців оріоністів, який був спроєктований всесвітньо відомим італійським архітектором Маріо Боттою. На противагу поверхневій декоративності, храмовий мінімалізм Медвідя, ідеально вписаний у триколірну архітектурну гаму споруди (білий, чорний та сріблисто-сірий), транслює чисту християнську ідею, високу духовну культуру та глибоку внутрішню зосередженість Образу.

"Універсальний пейзаж" — це серія офортів та емалей Оксани Стратійчук, над якою вона працює від 2020 року. Ця серія народилася в час пандемії й продовжується під час війни в Україні, однак вона не є безпосередньою реакцією на події. Радше це спроба звернутися до того, що залишається незміннимпопри людські потрясіння, — до природи та її універсальних законів. У центрі серії — не певна місцевість і не конкретний ландшафт. Це пейзаж, позбавлений географії. Його формують першоелементи: горизонталь і вертикаль, світло й простір, вода, дерева, гори. Саме вони стають основою візуальної мови, через яку художниця розглядає не окреме місце, а саму сутність пейзажу. "Мій пейзаж — це горизонталь і вертикаль, вода і дерева; він втілює саму сутність пейзажу, а не конкретний краєвид", — говорить Оксана Стратійчук. Горизонт у серії — це не реальна лінія, а радше межа між двома стихіями, якої неможливо досягти. Гори стають символом нескінченності, дерева — знаком життя й часу, вода — образом безперервного руху. Так окремі природні мотиви перетворюються на універсальні архетипи.

Ця виставка розповідає про ліс, якого немає на жодній мапі. Ліс, що стоїть на межі між видимим і невидимим світом. Його називають Залізним не тому, що дерева там зроблені з металу, а тому, що він твердий, непрохідний і давній, як сама пам'ять землі. У цьому лісі не діють людські правила. Тут живуть сили, які існували ще до того, як люди навчилися називати речі своїми іменами. У темряві між стовбурами народжуються істоти, що не знають страху перед людиною. Тут ростуть давні чари, дикі й неприборкані, як вітер над холодними горами. Залізний ліс — це образ межі. Межі між культурою і дикою природою, між порядком і хаосом, між тим, що ми можемо пояснити, і тим, що назавжди залишиться таємницею. Це місце, де світ здається старшим і більшим за людину. Картини цієї виставки — не ілюстрації до конкретної легенди. Це спроба відчути простір, у якому народжується міф.

Міжвоєнний Львів — місто надій, пошуків та архітектурних експериментів. Модернізм тут був більше, ніж стилем: він утілював нове бачення світу після Першої світової. Та вже в 1939-му місто знову опинилось у вирі війни й втрат. Зникли люди, спільноти, ідентичність. Залишилися будівлі. Вони пам'ятають. Виставку Мирослави Ляхович "Архітектура, що вижила: Львівський модернізм між війнами" уже демонстрували в Цюриху, Каунасі, Брно та в 2025 році — у Львові, у Музеї міста. Але зараз ми знову маємо можливість побачити цей проєкт у нашому місті, із декількома новими об'єктами, що поповнили експозицію. Найвизначніші приклади львівського модернізму: на фотографіях, кресленнях, у дослідницьких текстах та в 3D сканах — запрошуємо вас у галерею Палацу Хоткевича!

Ось кілька фрагментів кураторської концепції Вікторії Бурлаки: Нова картина Романа Михайлова "Ніка" продовжує цикл робіт, народжених із неможливості фізичної подорожі та водночас із потреби духовного руху. Проте "Ніка" — це значно більше, ніж переосмислення знаменитої Ніки Самофракійської. Вона стає образом перемоги, яка ще не настала остаточно, але вже існує як переконання, як горизонт, до якого спрямовані наші зусилля. Йдеться не лише про перемогу у війні, а й про перемогу як фундаментальний людський принцип: добра над злом, свободи над насильством, гідності над приниженням, світла над темрявою. Про перемогу над зовнішнім ворогом і над власними страхами. Творчість Романа Михайлова органічно вписується в контекст українського неоекспресіонізму. Для художника свобода є не темою, а самим способом існування живопису. Його роботи поєднують історію і сучасність, особисте й універсальне, трагедію та надію.

Уявіть: людство пройшло повне коло, цивілізація перезапустилась, і нові люди схиляються над нашими наскельними малюнками - так само, як ми колись над малюнками перших. Що вони прочитають у слідах, які лишимо ми? "Повісті майбутніх літ" - центральний цикл виставки Головного Героя, виконаний крейдою, вугіллям і природними пігментами, як послання, написане наперед для тих, хто читатиме нас так, як ми читаємо перших.

"Gonfalone!" — виставковий проєкт Вікторії Фартушної, що звертається до образу стяга як носія пам'яті, цінностей і колективної уяви. Через живописні полотна та об'єкти мисткиня фіксує напружений стан сучасного суспільства, у якому індивідуалізм, самотність, недовіра й потреба в опорі стають ключовими ознаками часу. У цьому проєкті гонфалон постає не як історичний артефакт, а як метафора сучасності. Мисткиня ставить запитання про те, що сьогодні стає суспільними цінностями, як загальноприйняті орієнтири співвідносяться з особистими переконаннями окремої людини, кого або що суспільство зводить на п'єдестали та чи є ідеалізація втечею від реальності — чи, навпаки, способом виживання в умовах постійної невизначеності. Експозицію складають живописні полотна, виконані темперою та акрилом, а також об'єкти з пап'є-маше та змішаної техніки.

Цей виставковий фотопроєкт про Львів, культурну столицю України та місто-натхнення, де тісно переплелися столітня історія, велична європейська архітектура, затишок кав'ярень та неповторний шарм. Його часто називають музеєм просто неба, серцем Галичини та душею української культури. Автори фоторобіт – відомі українські фотомитці: львів'янин Роман Геринович і киянин Валерій Лещинський. Вони, кожний по своєму, кожний доволі оригінально, передають своє захоплення чарівним містом. Роман використовує дуже давній аналоговий ціанотипічний фотопроцес, а Валерій подає своє бачення з елементами цифрового фото поп-арту. Як це їм вдалося і чи подобається такий мистецький синтез – вирішувати вам, шановні глядачі.

Новий живописний цикл @artur.kotyk – це роздуми про досвід війни, людську відповідальність, природу влади та моральний вибір. Центральним образом експозиції є рука – символ, що відсилає до середньовічної іконографії "руки Бога". У роботах митця цей образ набуває нового змісту: він є не лише знаком творення, а й символом влади, насильства, милосердя та особистої відповідальності. Артур Котик – український художник зі Львова. Його творчість сформувалася під впливом повномасштабної війни. Поєднуючи символізм із сучасною образною мовою, він створює багатошарові композиції, що запрошують глядача до роздумів про пам'ять, людську гідність і місце людини в історії. Попри молодий вік, митець уже представив свої роботи в Україні, Польщі, Чехії та Франції, зокрема на виставці в Раді Європи. "Рука провидіння" – це виставка про межу між людським і божественним, відповідальність за власний вибір та мистецтво як спосіб осмислення сучасних викликів.

У Zenyk Art Gallery відкривається одна з наймасштабніших виставок українського наївного мистецтва, примітивізму та арт брюту останніх років. 207 творів, 27 українських мистців і майстрів. Від гуцульської Криворівні до Слобожанщини. Це виставка про те, як народна культура не залишається у минулому, а продовжує жити, змінюватися й знаходити нові форми в мистецтві. Марія Примаченко, Параска Плитка-Горицвіт, Никифор Дровняк, Ганна Собачко-Шостак, Євмен Пшеченко, Дмитро Молдованов, Яна Гудзан, Тетяна Мялковська та багато інших авторів зустрічаються в одному просторі, щоб розповісти спільну історію. І так, слони й мухи тут теж не випадково. Виставка складається з трьох розділів і пропонує поглянути на примітивізм, наївне мистецтво та арт брют як на різні способи говорити про одне — про людину, пам'ять, традицію і талант.

Складно уникати факту, що війна торкається найбільш особистого досвіду життя — сну. У книзі The Third Reich of Dreams, яка складається з майже трьохсот сновидінь, записаних у Німеччині між 1933 і 1939 роками, журналістка Шарлотта Берадт наводить сон жінки, якій сниться, що стіни її квартири зникають, а будинок стає повністю прозорим. Берадт читає цей образ як свідчення проникання тоталітарної влади у найбільш приватний простір людини. Софія Короткевич створює особисті способи подолання тривоги, нескінченно повторюючи та фіксуючи її повсякденну присутність, і водночас уважно простежує практики турботи, які людина шукає, щоб віднаходити спокій в турбулентні часи, навіть уві сні, коли неможливо контролювати підсвідоме. Персональна виставка "Тривога лягає поруч" звертається до оприявнення психологічного досвіду життя під час війни через матеріальність цього стану. Власні фізіологічні та мисленнєві спостереження художниця поєднує з колективними свідченнями, у яких пам'ять тіла і думки зазнає тривалих змін.

"Гобелен багатьох голосів" — це фізичний і цифровий аудіогобелен, зітканий з історій, спогадів, мрій і всього, що існує поміж ними. Проєкт народився із серії інтерактивних воркшопів в Україні, Великій Британії та Естонії. У відповідь на безперервне розграбування українського мистецтва російськими силами, цей гобелен втілює те, чого неможливо вкрасти, знищити чи привласнити, — те, що існує в знанні, пам'яті та людських зв'язках. Об'єднуючи українців за кордоном із тими, хто залишається в Україні, фінальний фізичний і цифровий гобелен поєднує 118 історій, якими поділилися та які вишили учасники дев’яти різних воркшопів. Цифровий гобелен / вебсайт дає змогу людям з усього світу досліджувати зібрані нами історії та додавати власні, підтримуючи тяглість проєкту й розширюючи його вплив.

ZAG Studio представляє виставку "НАШІ. НЕВІДОМІ" — проєкт, що відкриває творчість трьох українських митців наївного мистецтва: Дмитра Стриєка, Івана Сколоздри та Ніни Шупляк. Виставка є частиною основної експозиції "НАШІ".  В експозиції представлені роботи, що виростають із народної традиції та особистого досвіду авторів, звертаючись до української історії, релігії, фольклору й повсякденного життя. Попри відсутність академічної художньої освіти, кожен із митців сформував власну унікальну художню мову та став важливою постаттю українського наїву.  "НАШІ. НЕВІДОМІ" — це виставка про пам'ять, ідентичність і мистецтво, яке народжується з безпосереднього переживання світу. Вона повертає до сучасного мистецького дискурсу імена авторів, чий внесок у розвиток української культури залишається недостатньо знаним широкому загалу. Квитки можна придбати за вказаним посиланням

Прослуховування "Under pressure" у виконанні дуету Фредді Мерк'юрі та Девіда Боуї наводить на роздуми, зокрема про те, чому ця пісня, навіть без розуміння слів, справляє таке сильне враження. Можна подумати, що це завдяки високим талантам виконавців, які насправді будь-яку пісню можуть перетворити на шедевр, але також можна припустити, що визначальною тут є сама досконало написана композиція. Та правильно, мабуть, буде відповісти, що і те, і інше є однаково важливим. Подібно і в фотографії: природний дует світла і тіні потребує режисера, який в потрібний момент спіймає їхній танець в фокус свого об’єктива. Без взаємодії з глядачем, вони обоє так і залишаться непоміченими. На відміну від гармонії, в дуеті кожен з учасників виконує свою індивідуальну партію незалежно, однак обидвоє замкнені твором і тим самим приречені на взаємозв'язок. І цей процес помножується.

Виставка двох митців з Ужгорода - Беати Корн та Віктора Мельничука "Карти, камінь і вогонь" — міститиме три образи. Камінь — як матеріальна пам'ять. Гральні карти — як випадок, фатум і спроба їх прочитання. Та вогонь — як перехід, точка неповернення. Ці образи, походять із досвідів: збирання каміння біля річки та гри в карти, пов'язаної з спогадами дитинства. Беата Корн поєднує природне каміння з керамічними формами. Камені в її роботах не виглядають тягарем — вони радше прийняті формою, втримані нею у стані крихкої, але збереженої рівноваги. Це не "камінь на душі", а камінь, якому знайшлося місце. Віктор Мельничук представляє серію "Карти війни" — порцелянові гральні карти, наче намальовані синьою кульковою ручкою. Це колода, якою неможливо грати і неможливо гадати. Тому що у ній зруйновано звичну систему знаків: масті, фігури й значення більше не збігаються. Карта стає не інструментом гри, а свідченням часу, у якому правила гри втратили силу. Вогонь у цій виставці є не лише технологічним етапом випалу кераміки. Він стає образом випробування, у якому м'яка матерія набуває твердості, а особистий досвід — образності і форми.

Тінь належить до тих явищ, які здаються очевидними лише доти, доки ми не починаємо розглядати їх уважно. У фізичному сенсі вона виникає там, де світло зустрічає перешкоду. Тінь не має власного матеріального тіла, але здатна займати простір. Вона не є річчю, проте засвідчує її присутність. Назва проєкту "Крик тіні" походить від однойменної роботи Ігоря Гречаника – присвята розбомбленим українським містам. Водночас проєкт окреслює ширше дослідницьке поле, розглядаючи тінь як художній, оптичний і семантичний феномен, як самостійний просторовий післяобраз. Виставковий проєкт об'єднує роботи, створені у 2021–2026 роках, – у період, коли художня мова митця набула нової пластичної відкритості. Цифрова анімація продовжує цей досвід в іншому медіумі, відкриваючи додаткові можливості сприйняття. Так виникає взаємодія матеріального і віртуального, статичного і динамічного, форми та її мінливого відбитка.

У Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького відкриється ювілейна виставка до 120-річчя від дня народження одного з найяскравіших українських художників ХХ століття. В основі експозиції – твори зі збірки НМЛ: живопис і графіка, знакові роботи різних років. Художник, якого знають усі. І водночас майже не знають. Він народився в селі, але став співцем міста. Навчався як живописець, а світове визнання здобув як графік. Не викладав, але виховав покоління митців. Ким був Леопольд Левицький? Чому він притягував людей? І чому його творчість досі звучить так сучасно? Виставка "Леопольд Притягальний" розкриває не лише багатогранність творчої спадщини митця, а й запрошує зазирнути у світ його образів – Міста, Людини та щоденного Життя.

Виставковий проєкт "Просвіт" Лілії Студницької — це чуттєве й філософське дослідження короткої, але вирішальної миті, коли світло пробиває найщільнішу темряву, трансформуючи простір і внутрішній стан глядача. У центрі експозиції — серія пейзажів, створених на межі експресіонізму та емоційної абстракції. Слово "просвіт" у контексті виставки функціонує не лише як оптичне чи метеорологічне явище, але й як глибока алегорія надії, внутрішнього зцілення та віднайдення опори під час випробувань. Просвіт — це не просто яскрава пляма на горизонті. Це момент, коли природа стає дзеркалом нашої здатності бачити світло навіть під вагою найважчих хмар. Лілія Студницька — сучасна українська художниця, чия творчість вирізняється сміливою роботою з колористикою, вираженою експресією та глибоким відчуттям пейзажного стану. Виставка буде цікавою для поціновувачів сучасного українського живопису, колекціонерів, арт-критиків, а також усіх, хто шукає в мистецтві естетичного перезавантаження та натхнення.

Світ крізь об'єктив: запрошуємо на персональну виставку Романа Уварова! Кожен кадр Roman Uvarov — це окрема історія, зафіксована у часі. Це простір, який дихає, погляди, що промовляють без слів, та постаті, які залишають слід у пам'яті. Запрошуємо вас поринути у дивовижний світ художньої фотографії на персональній фотоекспозиції "Простори, погляди, постаті".

"Усі роботи були створені вже у статусі солдата, якісь вдома, у коротких відпустках, якісь у вільний від служби час. У них я намагаюся вхопити й зберегти моменти спокою, тиші та внутрішньої рівноваги в ці буремні часи". — @mr.zhuravchyk Журавчик (Максим Журавчак) — львівський ілюстратор, художник і військовослужбовець. Співпрацював з українськими та міжнародними компаніями й організаціями, серед яких Сільпо, OLX, Vogue, The Village, DODO Socks, Kyiv Music Film, KUNSHT, СЛУХ, Hospitaliers Ukraine, Wacom Ukraine та інші. Його роботи також зберігаються у приватних колекціях в Україні та за її межами. У просторі будуть представлені графічні роботи та полотна Журавчика. Лаконічні форми, виразна стилізація та мінімум засобів дають змогу говорити про спогади й цінні миті повсякденного життя просто й водночас чуйно. Образи та безсумнівно впізнавана графічна мова найточніше передають оптику й цінності художника сьогодні.

Виставковий проект "Проста | непроста дорога", присвячений місту як простору особистого досвіду. Її авторами стали молоді люди з психічними та комплексними порушеннями – студенти громадської організації "Майстерня Мрії".Проєкт не лише про здатність людини пристосовуватися до міста, а й про готовність самого міста розширювати власні межі прийняття – зменшувати не лише фізичні бар'єри, а й бар'єри людяності.Виставка охоплює свою географію та пропонуватиме зануритися у простори й маршрути, якими рухаються авторки й автори "(не)простої дороги".

У центрі цієї виставки — пам'ять. Пам’ять тіла, погляду, дотику, присутності. Художницю цікавлять майже невловимі відчуття тепла й безпеки, які залишаються у людині навіть тоді, коли вона вже давно подорослішала. Виставка нагадує, що вразливість — це не слабкість. Що здатність любити й співчувати вимагає великої внутрішньої сили. І що, попри біль, цинізм і холод сучасного світу, у людини все ще залишається вибір: не дозволити світові зробити серце черствим. Будемо раді розділити цю подію з вами!

Крила — це символ свободи, перемоги, творчості та мрійників. Широко розправлені, вони дарують відчуття польоту, єднають земне й божественне та дозволяють мандрувати вигаданими світами, долаючи шлях до Світла. Запрошуємо зануритися у витончений і глибокий світ графіки українського митця Олега Денисенка.

Ex humo (лат. "із землі") — назва нової виставки Дмитра Коваля, у якій земля стає концептуальним ядром проєкту. Вона постає не лише як мотив живопису, а як простір пам'яті, світла й безперервного оновлення. Практика Дмитра Коваля зосереджена на дослідженні пейзажу як художньої форми, що виходить за межі зображення природи. Працюючи в техніках олійного та монументально-сакрального живопису, художник вибудовує багатошарові живописні поверхні, де колір, світло й фактура стають основними засобами осмислення простору. Пейзажі, дерева, квіти та людські образи у його роботах формують єдиний художній світ, у якому природа постає як носій пам'яті, часу й людського досвіду. Виставка Ex humo у ZAG Studio — це спроба подивитися на землю як на джерело світла, пам'яті й дому, де живопис стає простором уважного споглядання та внутрішнього діалогу.

Ця виставка знайомить із творчістю Ніни Шупляк (1939) — української майстрині народного живопису та авторської народної картини, однієї з найяскравіших представниць сучасного українсьного наївного мистецтва. "У квітучому саду" — це особиста історія мисткині та розповідь про любов до творчості й життя. Образ саду стає метафорою художнього світу авторки — світу дбайливо створюваного поруч із щоденною працею, родинним життям та складними історичними й політичними змінами. Експозиція об'єднує роботи від 1950-х років до сьогодні, дозволяючи побачити, як упродовж десятиліть розвивалася художня мова Ніни Шупляк. Живопис на склі, полотні, дереві та вінілі формує барвистий і живий простір, у якому особисте бачення мисткині переплітається з українською народною традицією. Це виставка про радість творення, уважність до навколишнього світу та особистий досвід, що стає частиною ширшої історії українського народного мистецтва. Про творчість як спосіб зберігати внутрішню свободу, зв'язок із землею та любов до життя.

Світ кераміки — це мистецтво, яке хочеться не лише побачити, а й відчути. Саме такою є нова виставка Оксани Калмикової "Світ на дотик".Кожна керамічна робота мисткині випромінює тепло й щирість. До неї хочеться доторкнутися, відчути природну фактуру матеріалу, його живу енергію та майстерність рук, які перетворили глину на мистецтво. Мистецтво кераміки Оксани Калмикової — це не тільки зізнання в любові до природи, до тварин, до всього живого, це орігінальне техніка, що пов'язує давні традиції українського керамічного панно у малому форматі. У її образах відчувається захоплення красою навколишнього світу, його тендітністю та гармонією. Це авторська кераміка, що дарує усмішку, пробуджує теплі спогади й нагадує про важливість обережного ставлення до світу, який нас оточує. Цей рік став для мисткині особливо творчим і плідним. Нові ідеї та технології втілилися у численних роботах, якими вона з радістю ділиться з глядачами, запрошуючи кожного відкрити для себе дивовижний "Світ на дотик" — світ, де мистецтво можна не лише побачити, доторкнутися, а й відчути серцем.

Чому ми прагнемо зберігати пам’ять? Чому повертаємося до фотографій, архівів, листів, речей чи створюємо живописні образи, які фіксують те, що давно минуло? Що саме ми намагаємося втримати, коли час невпинно змінює все навколо? Проєкт об'єднує роботи Катерини Стельмащук, Рози-Світлани Задираки, Олени Мішиної, Тетяни Рудої та Наталі Пономарьової, які звертаються до пам’яті як до особистого архіву. У своїх роботах мисткині досліджують різні способи її збереження — через фотографію, живопис, образ, матеріал і особистий досвід. Кожна робота стає спробою зафіксувати те, що неможливо втримати фізично, але що продовжує жити в людині.

Ми поставили собі запитання: що буде, якщо виставка сучасного мистецтва почнеться не з кураторської концепції, а з діалогу художників із простором? Протягом трьох місяців шестеро українських митців досліджували територію KIVSH, дозволивши її історії, архітектурі та матеріальності визначати напрям своєї роботи. Так виник "ЦЕХ" by KIVSH. Приходьте знайомитися! Учасники:
Олексій Фурдіяк, Сергій Якунін, Олег Капустяк, Андрій Сагайдаковський, Володимир Семків, Андрій Бокотей.