Мистецькі заходи у Львові

Про подію Цілковита свобода ‒ основа творчості художника. Вона зросла на рафінованому інтелектуальному підґрунті, живилась егоїзмом, наповнювалась нарцисизмом. Проявилась в абсолютно непідробній творчій філософії, невпинних пошуках, ігноруванні модних тенденцій Заходу, сміливості зіставлень та осягненні народних традицій. Запрошуємо вас відвідати виставку "посвяченого у містерії буття" Яцека Мальчевського й поринути в мистецтво таємничих сфер!

Ця виставка досліджує роль мистецтва в умовах війни, пропонуючи простір для рефлексії та творчості посеред хаосу. Кураторка — Марта Кузьма — професорка мистецтв Єльської школи мистецтв. Марта Кузьма була першою жінкою, призначеною на посаду декана за 150-річну історію закладу, та обіймала цю посаду у 2016–2021 роках. "Коло невимовного" є проєктом, що об'єднує візуальне, аудіальне, перформативне мистецтво та діалог. Він включає свідчення, історичні та архівні матеріали, а також численні дискусії, які висвітлюють досвід життя під час війни та його втілення у мистецтві. Виставка також осмислює досвіди тих, хто були змушені виїхати, експатріюватися або обрати вигнання, ведучи боротьбу з втратою місця.

"Вісім зникаючих покоївок" — новий проєкт київського художника Юрія Денисенкова в Я Галерея Пентхаус. Виставка — це запрошення відвідати та розшифрувати сюжети та історії: зникаючі покоївки, містичні сцени в лісі, примарні постаті, прихована небезпека в образі тигра — кожен твір є загадкою або запитанням.Юрій Денисенков — художник і сценограф. Його живопис — це рефлексія на сьогодення, переплетена з пам'яттю, снами та власними спостереженнями. Це робота з реальним і нереальним, побутовим і фантазійним, поєднання непоєднуваного. Картини розгортаються як сцени кіно: примарні фони, неочевидні персонажі, напружена тиша — разом вони створюють відчуття сюрреалістичності.

Команда Благодійної Фундації "03:00" спільно з Центром Шептицького, запрошує львів'ян та гостей міста відвідати виставкe "Живопис на дотик". Виставка, створена Фундацією "03:00", є частиною напряму, присвяченого розвитку доступного мистецтва та культури для людей з порушенням зору. У межах експозиції представлено 14 робіт — 7 тактильних 3D-моделей, адаптованих для дослідження на дотик, а також 7 кольорових копій на полотні. Мета виставки — привернути увагу до теми інклюзії та доступності у культурних інституціях України. Для незрячих відвідувачів це можливість відчути мистецтво у форматі, доступному саме для них. Для зрячих — унікальний досвід, що змінює уявлення про мистецтво та сприйняття реальності загалом.  

В експозиції вперше представлені розмаїті артефакти солодкого Львова з колекції Євгена Булавіна, а також інтер'єри львівських цукерень на давніх фото та акварелях Тетяни Казанцевої. Ця виставка є згадкою про довоєнний солодкий Львів, відомий на всю Європу і який досі залишається солодкою столицею України. Адже "Світоч" - головне підприємство другої половини ХХ ст. - виникло на основі кондитерських підприємств "Хазет", "Бранка" і "Фортуна Нова". Останнє підприємство створено українською підприємицею Климентиною Авдикович за фундації Митрополита Андрея Шептицького. Говоритимемо про знані кондитерські, зокрема Залевського, а також попередника "Галки" - "Франку".

Запрошуємо відвідати виставку Ярини Шумської "Затамувавши подих". Це — історія про втрату, але водночас і про любов, яка допомагає жити далі. Проєкт створений за підтримки Українського культурного фонду @ucf.in.ua у межах конкурсної програми "Стипендії". Три експозиційні простори виставки поєднують живопис, інсталяції, фотографії, відео перформансів та тексти, створюючи атмосферу, в якій можна відчути крихкість. "Затамувавши подих" — це запрошення до тихої розмови з собою та світом, де проживання втрати стає джерелом пошуку та віднайдення нової опори. Проєкт резонує з ідеями Віктора Франкла про любов і дію як підтримку навіть у темні часи.

У серпні минає 11 років від початку боїв за Іловайськ Саме тоді, звільняючи території Сходу України від російських окупантів, у складі батальйону "Донбас" воював і віддав життя за Україну Маркіян Паславський — американець українського походження, бізнесмен, майданівець і доброволець. На спомин про нього відкриється виставка "Нью-Йорк – Іловайськ: вибір". Над її створенням працювала команда Національного музею Революції Гідності разом із Музеєм української діаспори та родиною Паславських, яка передала до фондів цих інституцій особисті речі Маркіяна. Виставка починається з роздумів загиблого героя, зібраних у книжці "Заклик діяти: слова Маркіяна Паславського" — одному з видань Музею Майдану. Самі ж експонати висвітлюють основні періоди його життя. Експозиція не лише показує життєвий шлях і вибір Маркіяна, а й оповідає про іловайську трагедію. Про все це також буде показано документальний фільм.

Творча й наукова команда Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького щиро запрошує відвідати виставку "Зеновій Флінта. Творчий літопис". Велич та значення творчої постави Зеновія Флінти (1935–1988) для українського мистецтва другої половини ХХ століття важко переоцінити. Він був неперевершеним живописцем, майстерно володів графічними техніками. Керамічні твори митця надали феномену львівської художньої кераміки особливої впізнаваності. Зеновію Флінті належить значний внесок у розвиток мистецьких вартостей тиражних творів, виконуваних на ЛКСФ. Експозиція ювілейної виставки з нагоди 90-ліття Зеновія Флінти репрезентує все різноманіття його творчої спадщини: живопис, графіку та кераміку, – висвітлюючи основні етапи мистецької еволюції автора.

Запрошуємо у світ українських метрополітенів. Тут переплелися теми інфраструктури, археології та місць безпеки. Виставка демонструється в українських підземних станціях та нарешті потрапила у міфічне львівське метро. Виставка відбувається на двох локаціях. У Муніципальному мистецькому центрі (Стефаника, 11) ви довідаєтесь про археологічну спадщину усіх українських міст, де існують метрополітени. У Центрі міської мобільності (Бандери, 24) ми відриємо таємниці львівського метро: його мапу, міф, археологічні артефакти та звуки. Проєкт "Наше Підґрунтя" створює віртуальний "підземний музей", який робить культурну спадщину видимою, доступною і водночас захищеною.  Мета ініціативи – популяризувати українську історію та культуру, перетворивши станції метрополітену та укриття на простори просвітництва та національної стійкості в умовах повномасштабної війни.

У Центрі міської мобільності ми відриємо таємниці львівського метро: його мапу, міф, археологічні артефакти та звуки. Перша частина виставки присвячена міфу метро. Незабаром до події додадуться артефакти, які знайшли на місцях розкопок львівських станцій. Продовження виставки ви знайдете у Муніципальному мистецькому центрі (Стефаника, 11). Тут ви довідаєтесь про археологічну спадщину усіх українських міст, де існують метрополітени. Проєкт "Наше Підґрунтя" створює віртуальний "підземний музей", який робить культурну спадщину видимою, доступною і водночас захищеною. В умовах, коли метрополітен став укриттям для мільйонів українців, "Наше Підґрунтя" перетворює цей простір з місця фізичної безпеки на джерело нових знань, простір для навчання, просвітництва та рефлексії. "Наше Підґрунтя" – це віртуальний музей з прив'язкою до станцій українського метрополітену у Києві, Харкові, Дніпрі, а також до публічних локацій Львова, де метрополітен є частиною міської легенди.

Запрошуємо на виставку "ChessArt. Українська нотація" художниці Наталі Шинкаренко. Вона поєднує візуальну мову народного мистецтва з ригористикою шахової геометрії. Серія живописних робіт, виконаних олією на дерев'яних шахових дошках, занурює глядача у багатошарову символіку української культури — від витончених жіночих образів у традиційних головних уборах до міфологічних мавок, русалок, птахів і польових квітів, які здавна прикрашають українські оселі. Ці твори — не лише данина естетиці, а й спроба створити нову "нотацію" української ідентичності. Візерунки вишиванок, мотиви подушок, магія домашніх садів і сакральних символів інтегруються у сувору структуру шахівниці — гри, що передбачає стратегічне мислення, рівновагу і глибоку увагу до кожного кроку.  "Українська нотація" — це система координат, у якій культурна пам'ять набуває форми, кольору і ритму, зберігаючи свою живу енергію і промовляючи до нас через покоління.

"В одному потоці" — фотовиставка про силу людей, які щодня ламають стереотипи та долають бар'єри. Це історії людей з інвалідністю — як ветеранів війни, так і цивільних, які беруть активну участь у житті суспільства: працюють, волонтерять, закохуються, підтримують інших і продовжують мріяти про майбутнє. Цей проєкт відкриває чесну розмову про гідність, рівні можливості та взаємопідтримку. Це про сучасну Україну, де кожен має право бути почутим. Ми всі — в одному потоці життя, відповідальності та спільної боротьби. Під час відкриття на вас чекає: Зустріч із учасниками фотовиставки — людьми, чиї історії стали частиною проєкту. Музична програма: соло-композиції на фортепіано у виконанні Лілії Гринь, заслуженої діячки мистецтв України, доцентки кафедри музичного мистецтва ЛНУ імені Івана Франка. Фотопортрет від @vovchuk_photography за донат від 300 грн — кошти будуть передані на потреби 92-ї окремої штурмової бригади імені Івана Сірка (Донецький напрямок).

На перший погляд виставка іконописних творів з зображенням Богородиці, що тримає омофор над церквою заповненою людьми, що сховались у ній від загарбника, на тлі декорованої квітчатими взорами левкашеної дошки – це данина українському народному малярству. Але не все так просто. Виставка має актуальність. Тому що: Покрова – це надприродної сили укриття для невинних жертв агресії нападників. Це міць ППО і армії, що бережуть наші міста і села і життя цивільних людей. Покрова – це символ українського війська та козацтва. Які боряться століттями з споконвічним ворогом. Покрова – це віра в захист, вселенських материнських сил гуманних і оберігаючих. А отже це і про всіх матерів і жінок, що тримають покривало з любові над дітьми і всіма хто потребує. Наші предки використовували розпис з із квітів, трав, птахів, тварин і арабесок, реалізовуючи своє естетичне ставлення до світу.

Оксана Бойко – харківська художниця, яка з 2023 року живе і працює в Києві. Серцем творчості мисткині є спостереження міського середовища. Вона фіксує момент у графіці та живописі, втілюючи різноманітні міські історії. Особливе місце серед сюжетів Оксани посідає Харків – простір, який найбільше вплинув на авторку. Це особисті місця, буденність, яку художниця постійно досліджує, проходячи повз і вивчаючи їхні різні стани: освітлення, об'єм, перспективу, ракурси та сюжети, що розгортаються поряд. Проєкт "Колір міста" презентує нові роботи художниці, серед яких невеликі графічні скетчі поєднуються з великими живописними полотнами. Саме графіка дозволяє простежити хід думки мисткині та зазирнути за лаштунки роботи: перше враження від пейзажу, миттєво перенесене на площину. Натомість живописні полотна демонструють розвиток початкового образу, проходячи шлях від враження та фотофіксації до скетчу, ескізу й фінального полотна.

Ця виставка вже сама собою є відкриттям не завжди легко прочитуваних, немовби прихованих, національних і народних коренів у творчості автора, якого пов'язують радше з класичною світовою театральною сценою. Експозиція представить близько двохсот рисунків і низку рідкісних ескізів сценографії митця, а також приверне увагу до унікальних, часто мало знаних творів на українську тематику, насвітлюючи їх у контексті історії життя Євгена Лисика. Назва проєкту перегукується з назвою забороненої в радянський час фолькопери Євгена Станковича "Коли цвіте папороть..." (1978), декорації до якої авторства Є. Лисика тоді було знищено. Водночас "Цвіт папороті" – це вічна метафора долі людини та світу. Здається, що тими особисто пережитими образами і символами митець розповідає нам універсальну історію українського народу, через наші фольклорні традиції привертаючи увагу до національної пам’яті. Тож творчість Євгена Лисика є свідченням про непростий шлях української нації та культури.

Виставка "Тіні Імперіалу" – це мистецька інтервенція Олега Тістола в будівлю колишнього готелю "Імперіал" у Львові, відому також як будинок з Меркурієм. Проєкт досліджує, як у стінах будівлі – її архітектурних рішеннях і декоративних елементах збереглися тіні минулих імперій. Через іронічні образи й художні жести художник намагається переосмислити наше колоніальне минуле. За допомогою мистецтва він прагне проаналізувати імперський спадок і знайти нову точку опори в сучасності, що досі пронизана "руїнами імперій". Експозиція виставкового проєкту охоплює три поверхи та горище будівлі, включає 86 кімнат та понад 300 ексклюзивних робіт. Це наймасштабніший виставковий проєкт у практиці Олега Тістола. Кожен зал – це точка зустрічі: між спадщиною Австро-Угорської імперії та візуальними кодами радянської й пострадянської доби.

Книгарня "Плекай" та Sofia Yablonska Foundation запрошують на виставку фотографій легендарної, але досі недостатньо відомої української мисткині та мандрівниці — Софії Яблонської. Серія чорно-білих світлин — тихих, сміливих і водночас глибоко інтимних — охоплює творчий доробок авторки, яка протягом першої та другої половини ХХ століття мандрувала Центральною й Південно-Східною Азією, Марокко та іншими країнами, фіксуючи гідність праці, присутність жінок і дух місця. Для експозиції у Львові обрано дві тематичні серії: "Більше, ніж погляд" — портрети жінок, чиї обличчя й погляди промовляють напряму. Це продавчині на ринку, матері, кочівниці, танцівниці, які дивляться в об'єктив без вагань. "Стаючи кадром" — автопортрети та знімки, зроблені її чоловіком, що відкривають мисткиню як учасницю власного наративу. Виставка пропонує глядачеві зустріч із жінкою, яка свідомо відмовилася від невидимості й увійшла в історію як свідок та учасниця подій, що виходять за межі часу й географії.

До Дня Державного прапора та Дня Незалежності України запрошуємо відвідати мистецький проєкт "Післяобрази". Мистецька інсталяція "Післяобрази" — спільний проєкт галереї сучасного мистецтва ZAG та Львівської обласної військової адміністрації. Центральним об'єктом став ансамбль із 50 деформованих стільців, створених українським мистцем Михайлом Деяком. Ці стільці — це символи відсутності, втрати та руйнування. Їхні скульптурні форми, викривлені й оголені, мовчки розповідають про те, що залишила після себе війна. Запрошуємо відвідати проєкт, замислитися, відчути та згадати ціну, яку ми платимо за життя, за допомогою мистецтва.

Запрошуємо вас відвідати виставку "Під жовто-блакитним стягом". Ця подія — відкритий простір для діалогу. Простір, де молоді митці — студенти та випускники кафедри графіки та мистецтва книги ІПМТ НУЛП — рефлексують над поняттями боротьби, незалежності, волі та війни через свої роботи. Для декого ця війна триває більшу половину життя, хтось у ній народився. Ціле покоління просочене війною. Але чи правильні сенси воно в себе вбирає, адже в глобальній популяризації часто втрачається цінність.

Виставка присвячується Дню Незалежності України та 80-річчю від дня народження митця. Барвисті народні строї, величні свята, тихі обряди й родинні традиції — все це оживає у полотнах Івана Грабара у галереї ФілАрт Львівської національної філармонії ім. Мирослава Скорика. Це мистецтво, що зберігає наш код нації, нашу пам'ять і гордість. Квитки можна придбати у касі філармонії та за вказаним посиланням

За підтримки Маріупольського краєзнавчого музею художник Василь Коренчук відкриває персональну виставку, присвячену його життю, творчому шляху та любові до української природи. Попри втрату власних робіт під час війни, митець продовжив творити у Львові, створюючи полотна, сповнені світла, тепла та надії. "Від Азова до Карпат" – це подорож Україною очима митця, який пройшов через біль і труднощі, але зумів зберегти натхнення та творчу енергію, перетворивши досвід втрат на нові мистецькі історії. Його пейзажі й натюрморти впізнавали за любов'ю до природи, а роботи експонувалися у музеях Маріуполя, Бердянська та Донецька. Сьогодні Маріупольський краєзнавчий музей, попри втрату своєї колекції, відроджується за межами міста. Він підтримує маріупольських митців і працює над створенням нових колекцій та музейних історій, аби зберегти й продовжити культурну спадщину Маріуполя.

Запрошуємо відвідати першу персональну виставку Лесі Михнюк "Пам'ятаю коли". Ця виставка, ніжна посвята дитячим спогадам, що живуть у пам’яті, це візуальна подорож у часи, коли світ здавався більшим, кольори яскравішими, а моменти нескінченними.

"Й куди тепер?" складається з 5 (п'яти) відео, і розгортається у специфічному ландшафті воєнного часу — у стратегічних локаціях та вздовж східних фронтів України, деякі з них, були повністю зруйновані невдовзі після фільмування. Звукова складова відеороботи представлена композиціями Antuum та польовими записами середовища, зробленими авторкою під час зйомок. У другій частині "Плохие события" звучить фрагмент композиції "4" музиканта Antuum. У третій частині "Декілька жінок" використано Duo for Motor Cortex and Heart Antuum у виконанні Chloé Ryo. Робота завершується п'ятою частиною "Тектонічні уламки" з однойменною композицією авторки. Звуки та зображення, експоновані у просторі, можуть бути травматичними та хвилюючими. Експозиція містить кадри та звуки з місць бойових зіткнень та прифронтових територій. Використання російської мови в інсталяції має суто документальний характер і не має на меті пропагування її вживання.

Щиро запрошуємо вас на подію, яку не можна пропустити. "Саундтрек свободи" — це українсько-німецький проєкт, який досліджує історію "Смерічки", Володимира Івасюка та фестивалю "Червона рута" 1989 року, а також їхню роль у здобутті Незалежності України. Понад рік українсько-німецька команда збирала інтерв'ю з причетними до першої "Червоної рути" людьми та архівні матеріали. В основі проєкту — майже 30 дуже цікавих спогадів очевидців тих подій. "Саундтрек свободи" — виставка, яка минулого вересня експонувалася в Інституті Генріха Гайне в Дюссельдорфі, а 29 серпня загостить у Домі Франка.

Експозиція присвячена темі масового знищення природи та його наслідків для людини і планети. Це експериментальна платформа, де з різних матеріалів сформується нова естетика: "ліплені" твори та поєднання художніх форм кінетики віджилих предметів стануть метафорою опору руйнуванню довкілля й закликом до переосмислення взаємин людини з природою.

Кераміка в Україні має унікальну історію й водночас — сучасний потенціал. Вона завжди була частиною культурного коду — від трипільських форм і косівських розписів до авторських студій і художніх експериментів сьогодні. "Ґлей" покликаний змінити цю перспективу. Це простір для фокусної розмови, де кераміка звучить на рівні з іншими мистецькими практиками. Тут зустрічаються художники і художниці, глядачі, колекціонери та агенти ринку, щоб створити майданчик для діалогу, взаємної підтримки й розвитку спільноти. Цьогорічна експозиція — це відкритий зріз сучасної української кераміки. Вона не прив'язана до однієї теми чи кураторського стейтменту. Ми свідомо залишили її відкритою, аби показати багатоголосся й розмаїття формальних та ідейних рішень: від інсталяцій і артоб'єктів до скульптур і традиційних технік у новому прочитанні. "Ґлей" прагне бути точкою опори й водночас поштовхом до руху — ми віримо, що інтерес до мистецтва має переходити в дію.

Запрошуємо відвідати виставку "Різдво.Надія", яка є підсумком благодійного іконописного пленера на підтримку Українського католицького університету. Десять днів іконописці зі Львова творили, молилися та шукали, що сьогодні означає Різдво — серед літа, у час війни. Перший благодійний іконописний пленер Українського католицького університету відбувся з 12 по 22 липня в Карпатах. Підсумком пленеру стане виставка "Різдво.Надія". На виставці будуть представлені роботи таких художників: Оксана Андрущенко, Андрій Винничок, Катерина Ганейчук, Аліна Грубець, Катерина Дмитерко, Оксана Романів-Тріска, Оля Кравченко, Уляна Креховець, Катерина Кузів, Тарас Кузів, Данило Мовчан, Уляна Нищук, Тарас Новак, Наталя Русецька. Серед учасників пленеру – художниця Катерина Ганейчук. Її ікона Різдвяної зірки — це символ світла, яке входить у хаос і надає лад світові, нагадуючи про переміну, що починається з малого.

Запрошуємо відвідати виставку живопису Соломії Ковтун "Маленьке місто", подія відбудеться за участю авторки. Соломія Ковтун: "Ця виставка про місто, про моє маленьке місто. Насправді міста є великими, але мені подобається знаходити кусочки вулиць, будинків, дахів, брам, вікон і переносити на маленький шматочок полотна. Тоді, якщо постаратись, можна все місто помістити на одну стіну". Про авторку Художник, лікар-офтальмолог. Народилася 1984 року в Золочеві, що на Львівщині. Дитинство та шкільні роки провела у Червонограді Львівської області. У 2007 році поступила у Львівську Національну Академію Мистецтв, факультет декоративно-прикладного мистецтва. У 2008 році закінчила Львівський Національний Медичний Університет імені Данила Галицького. З 2010 року до тепер працює лікарем-офтальмологом. З 2019 - член Національної Спілки Художників України.

На вас чекатимуть реалістичні фігури легендарних особистостей: Юрій Кульчицький – герой, який подарував Європі каву. Богдан Хмельницький – гетьман та символ української боротьби. Миколай Русин – перший війт Львова українського походження. Іван Підкова – козацький ватажок і воїн. Михайло Корибут Вишневецький – король Речі Посполитої з українським корінням. Йосиф Шумлянський – реформатор і єпископ. Це унікальна нагода безкоштовно поринути в атмосферу минулого, дізнатися несподівані факти про українських героїв і зробити яскраві фото на згадку. Приходьте з друзями та родиною — історія чекає на вас у самому серці Львова!

Дана Якимчук львівська художниця, захоплюється мистецтвом текстилю у всіх його проявах, семантикою давніх знаків і символів. Використовує в своїх роботах автентичні фрагменти тканин ручної роботи, вишивки, фотографії, різноманітні артефакти. Займається енкаустикою, олійним живописом, розписом тканин, експериментами з поєднання різних технік і матеріалів. Працює в сфері проєктування інтер'єрного текстилю і тканин. Співзасновниця декор-студії "Коралі". Проєкт "Ґрунт" для авторки є доволі символічним - це місце сили, основа всього сущого. На фізичному рівні це природне тіло в якому відбувається перетворення енергії і матерії, в якому народжується і закінчується життя. Як екосистема, ґрунт це середовище, де все, що виглядало вічним і незламним перетворюється в порох, щоб стати новим вічним і незламним. Дана Якимчук свій ҐРУНТ створює сама, візуалізує через знаки і кольори. Її ҐРУНТ – символічний, плоди які на ньому ростуть: зерна знань, квіти кохання, ліси думок.

Ми всі знаємо, що є момент, якого не оминути. Мить, коли серце б'ється востаннє, а світ навколо стихає. Що чекає нас тоді? Темрява, чи, можливо, початок нового, ще незвіданого? Ця виставка — про перехід. Про ту мить, коли душа відпускає все земне і крокує у вічність. Тут смерть не має останнього слова. Тут усе розквітає навіть у фіналі. Птах, як символ душі, летить крізь роботи та проходить шлях від тіні до сяйва, від втрати до вічного життя. Його політ — це подорож, у якій кожен глядач може пізнати себе та віднайти свою відповідь на найскладніше питання: що далі? Перша зала — шлях за межу. Тут є тиша прощання, але є й тепло надії. Друга — це життя тут, на землі: народження світлої душі, вибір власного шляху, прийняття рішень, що формують нас. Ми не знаємо, якою є вічність. Я не знаю. І ти не знаєш. Але ми обоє відчуваємо: там, за межею, є щось більше. Можливо, зустріч. Можливо, спокій. Можливо…? Що чекає нас за межею? Куратор проєкту – Тарас Новак, художник-іконописець.

Перша ретроспективна виставка в пам'ять Ярослава Мотики, що пішов із життя у 2025 році. Цей проєкт стане платформою для спогадів та розмов про творчість скульптора. Ярослав Мотика - скульптор, що дивився на світ через мистецтво, щиро прагнучи залишити після себе багато творів. Його сюжети були простими, дуже людськими: кохання двох, любов матері до дитини, його мама, що миє підлогу, задумливий, трохи сумний хлопчик - автопортрет. Виставка "Замилування" названа на честь найпоширенішого сюжету у творчості автора — "Мати з дитям", про найвищий ступінь любові. Експозиція включатиме основні твори художника - від малої пластики до рисунків, еротичні цикли, міфологічні сюжети, фотографії 1980-х, документальні рідкісні матеріали та твори-експромти, які Мотика створював уже наприкінці життя.

Запрошуємо на благодійну виставку сценографічних проєктів "Клітка" за однойменною п'єсою О. Костинського студентів додаткової спеціалізації "Сценографія" ЛНАМ. Камерна п'єса на дві дії українського сценариста і драматурга Олександра Костинського "Клітка" була написана у 80-х рр. ХХ ст. Вона піднімає питання внутрішньої свободи, особистісного вибору, протесту й конформізму, страху й сміливості, залежності від обставин і мужності їх змінити. Розв'язуючи питання внутрішньої свободи разом з героями п'єси кожен з учасників проєкту відчув потребу у підтримці тих, хто опинився в ситуації обмежених можливостей, а саме наших поранених захисників з особливими потребами у львівському військовому шпиталі. Тому, за спільним рішенням, автори вирішили долучитися до благодійного збору волонтерів львівського військового шпиталю на облаштування інклюзивного санітарного простору для пацієнтів з ампутаціями у новому відділенні судинної мікрохірургії. Завітайте у колегіум УКУ, розділіть візуальні роздуми молодих художників та підтримайте наших поранених захисників.

Після надзвичайно емоційної виставки французько-українських митців, яка відбулася спочатку у Національному музеї у Львові у вересні 2024 року, згодом – у Парижі у лютому 2025 року, представляємо нову експозицію у Львові. UKRAFT. Повернення з України — це продовження мистецького діалогу між українськими та французькими художниками. У проєкті беруть участь митці з Франції, які побували в Україні, побачили її на власні очі та не змогли залишитися осторонь. Також у виставці представлені твори українських художників, які продовжують творити, попри війну.

Вже з цієї п'ятниці можна буде побачити проєкт Оксани Борисової. Це проєкт-маніфест, що розкриває тему свободи та української ідентичності у час війни. Через образи "Нерушимої стіни", рушникові орнаменти, одяг вимушено переселених людей, символічні панно та інтерактивні елементи, мисткиня створює особливий простір для глибинної саморефлексії та діалогу з глядачем. У проєкті поєднано текстильні об'єкти, інсталяції, відеоряд, музику Павла Крахмальова (гурт "Брати Гадюкіни") та голос 11-річної Ксенії Крахмальової, що начитує свій щоденник. Виставка вибудувана за структурою "Дерева Життя": коріння - одяг переселенців як пам'ять про трагедію; стовбур - панно-обереги як образ сьогодення; крона - символ майбутнього, закодований у національних орнаментах і знаках. Проєкт досліджує як війна впливає на формування особистої та колективної ідентичності. Мисткиня активно працює у сфері сучасного текстилю та текстильного дизайну, поєднуючи традиційні техніки з новаторськими підходами.

Близько 40 полотен - абстракції, міські пейзажі та натюрморти, створені в сонячних фарбах, блакиті та світлі. Це живопис, який випромінює оптимізм і віру в життя навіть у найважчі часи. Михайло Поживанов - політик, меценат, науковець і художник. Засновник галереї "АВС-арт", автор понад 10-ти персональних виставок, член та заступник голови НСХУ. Для нього мистецтво - це спосіб відновлення, сила, яка допомагає долати випробування. "Калейдоскоп життя" - це виставка про світло, яке завжди перемагає темряву. Приходьте, щоб надихнутися кольорами життя!

Світ ліній і кольору, інтуїтивна живописна мова, що народжується з роздумів про гори, – так формується простір "Буття" художниці Анастасії Бонішко. Ця серія робіт про пошук. Пошук тиші, стійкості й умиротворення в реальності, яка постійно змінюється. У роботах мисткині – відчуття матеріальності світу й легкості дотику до нього. Тут кольори дихають, а форми звучать. Через фактури, імпульсивні мазки та живу інтуїцію Бонішко виводить на полотно ту крихку рівновагу, яку ми сьогодні так прагнемо зберегти – між втратою і світлом, пам'яттю і рухом далі. Я орієнтуюся  здебільшого на процес, підходжу до роботи інтуїтивно, постійно розвиваючи свою думку вже на полотні, – говорить художниця. – Останнім часом думки у мене десь в горах. Запрошуємо у Галерею органного залу на виставку "Буття" – дивитися на небо, бачити лінії гір, відчувати кольори – і знати, що ми живемо. Квитки можна придбати у касі органного залу та за вказаним посиланням

"Перед Майбутнім / Before the Future" – міжнародний мистецький проєкт тайванської художниці Іси Хо та української кураторки Марти Троцюк, який об'єднує портрети та історії п'ятнадцяти українських мисткинь, що живуть і творять під час війни. Проєкт продовжує тему попередніх серій мисткині – "I Am Snow White", "Peony", "Girls", "Westbeth", у яких вона досліджувала формування жіночої ідентичності під впливом культурних сценаріїв і соціальних очікувань; окремі твори цих серій також представлені в експозиції. В Україні ця оптика розширилася: індивідуальна рефлексія стала колективним досвідом, співприсутністю і діалогом. Іса Хо – випускниця Тайбейського національного університету мистецтв, учасниця численних міжнародних виставок і резиденцій у США, Франції, Італії, Ізраїлі, Німеччині, Кореї, Китаї та Австралії. Роботи художниці зберігаються у колекціях National Taiwan Museum of Fine Arts, White Rabbit Gallery (Австралія), Jut Art Museum та інших.

Талановита Валентина Спанчак ділиться своїм мистецтвом з нами, щоб прикрасити наш простір та надихнути кожного А ми щиро запрошуємо вас на відкриття виставки 7 вересня о 19:00 год, де зможете не лише побачити її роботи, а й особисто познайомитися та поспілкуватися з Валентиною.

Артур Дронь – письменник, ветеран російсько-української війни, автор поетичних книжок "Гуртожиток №6", "Тут були ми" та книги короткої прози "Гемінґвей нічого не знає". Це книга короткої прози, свідчення солдата про досвід великої війни. Віра на фронті, братерство між військовими, страх і надія, смерть і Любов. Автор пропрацьовує власні травматичні спогади, але текст може стати психотерапією не лише для нього, а й для читачів. Автор говорить про себе, переповідає реальність та сни, але передовсім фіксує життя на межі. Розповідає про людей великої Любові, на яких все й тримається. Тут об'являється Господь Окопний, починається Найновіший Завіт, стає опорою українська культура в рюкзаку, а визнані метри воєнної літератури не витримують випробування реальністю. Їм про нас, українців, нічого не відомо. Про себе можемо говорити тільки ми, бо на Східному фронті все змінилось. І Артур Дронь говорить про це відверто і прямо. Як говорять ті, які були на межі. І повернулися.