Коли кіно заговорило: а що ж галичани? - інтерактивний топік від Оксани Середи у місті Львів

Кінець 1920-х років ознаменував початок ери звукового кіно у світовому кінематографі. Це спричинило бурхливі дискусії в європейській пресі – і Галичина не залишилася осторонь. Львівські часописи рясніли рецензіями, полеміками й емоційними оцінками "говірної фільми", яке здавалося загрозою для візуальної поетики улюбленого німого кіно.

Галичани – глядачі, критики, митці, музики, журналісти – здебільшого поставилися до звуковика з недовірою й скепсисом. Йому закидали технічну недосконалість, асинхронність зображення і звуку, що, на їхню думку, руйнувало магію екрану.

Критики не соромилися в оцінках: звуковий фільм називали навіть "сварливим пеґазом-крикуном", що втрутився у структуру кіно та піднімав руку на його "кіновість". Водночас у цій полеміці поступово визрівало розуміння: звук у кіно потребує власної естетики, нових правил і контексту для розвитку.