Зустріч-презентація "Копана гора" у місті Івано-Франківськ

Початок о 15:30 год.

Поет завше перебуває у пошуку заповітних скарбів – невтомний аргонавт, що, переборюючи штилі і шторми, прагне досягти омріяного берега, де нарешті знайде золоте руно. Сьогодні нових аргонавтів побачив поет Василь Клічак, який, вступивши у пору життєвої і творчої зрілості, збагнув, що найбільший скарб закопаний якраз на горі його дитинства, яка так і називається – Копана гора.

Балада
Вона стоїть переді мною,
вся оповита таїною.
І не означиш, що стара
прадавня Копана гора.
У ній скарби якісь зарито
в якесь далеке дуже літо,
коли дійшла сюди орда.
Світилась в Рибниці вода.
Чи так було те?
Хто те бачив?
Хто на папері те позначив?
Це невідомо.
Та відомо,
що в ній копали без утоми
завзятці в пошуках скарбів.
Про знахідки немає слів.
Копав і я тут у дитинстві,
коли цікавість просто тисла.
Здавалось, трішки ще – й знайду
той скарб на щастя чи біду.
Не зналося мені, малому.
Було тоді геть невідомо,
що можу слабість тим накликать,
таку, що не поможуть ліки.
Минулося.
Тепер столиця
не відкриває таємниці.
Чи відкриває, та не ті.
Літа минули молоді.
І все стоїть перед очима
ота гора висока, зрима,
стоїть мені біля Дніпра
прадавня Копана гора.
В думках вертаюся до неї.
Кружляли тут вітри імперій.
І де вони, оті вітри,
які не зрушили гори?
Вона стоїть, шляхетна пані,
велично в сивому тумані.
Людськими скопана руками,
покрита древніми лісами.
І, може, хтось таки знайде
у ній той скарб.
І поведе
історію ув інший бік.
Ще не родивсь той чоловік.
А я стою навпроти неї.
І уявляю епопею,
де роль відведено центральну
оцій горі.
Горі печальній.
Її печаль, напевно, в тому,
що я відчужений від дому.
А, отже, від оцього лісу,
який стримить товстезним списом.
Не я один геть відчужився.
Пригадую, коли напився
води в криничці в Городищі,
то прагнув до висот найвищих.
Щось уявляв собі тоді я.
Як осінь, визріла надія.
Й відтоді нею я живу.
Стараюсь бути на плаву
у цій життєвій круговерті,
хоч маю схильності уперті.
Можливо, й так:
життя – це гра.
Прадавня Копана гора,
коли волосся стало сиве,
у сні з’явилася, красива.
І листям приязно шуміла.
Як птаха, випростала крила.