Прекрасне. Крила краси у місті Івано-Франківськ

завершальна (поки що) розмова про красу
хочу подивитись на те, що тривалий час лишається поза увагою «знавців краси» – на її джерело

умовно визначив це як жіночне (на відміну від чоловічого – правильного)
правильне вивчають у школах (серед іншого, і у художніх), воно піддатне вимірюванню і ним зручно заволоді-ти та управляти
гарне – ледь відчутне, часто зовсім невловиме, його силою намагаються перевести у виміри, зважити і почати продавати

крізь часи, країни і особисті погляди пройти до нас самих і з’ясувати – чи ми іще здатні подивитись красі у вічі?
чи стане нам відвертості, щоб відкинути балаканину про «відносність понять», і просто … побачити

серед художників, так вже склалося, переважали чоловіки, але найкращі з них, були наділені дивною здатніс-тю вийти за межі необхідного і зробити доступною нам її – несподівану, розкуту, що втілює божественне з усі-єю можливою безпосередністю, на любов
непевна й плинна, вона моє неймовірну силу, і підносить весь наш світ туди, де він сам ще ніяк не годен себе знайти
і вона – втілена жіночність

це особливе пізнання без роздумів, прихильність до чогось без очікувань на взаємність
для такого потрібне одне – натхнення
його давали музи

одна з них жила у флоренції у добу quattrocento

її звали simonetta vespucci
за словами поета анжело поліціано, сучасника подій вона була:
«проста й невинна, ніколи не давала приводу для ревнощів чи скандалу, серед інших виключних обдаровано-стей природою, була наділена такою милою и привабливою манерою спілкування, що усі, хто зводив з нею близьке знайомство, чи ті, до кого вона виявляла хоча б найменшу увагу, відчували себе предметом її прихи-льності: так багато чоловіків любили її без збудження й ревнощів, й так багато жінок підносили її без заздро-щів...»

чого тільки не пишуть «розумники» про художній спадок, пов'язаний з її ім’ям – жодного підтвердженого портрета, невідомо які стосунки з джуліано медічи, жінка-примара ...

їм усім потрібні підтвердження, documentum ...

жив поряд з нею один художник, як пишуть про нього «не від світу цього – замріяно-лякливий, непослідов-ний, покладався на уявне, не мав власної домівки та родини, вірив в осяяння та не турбувався про гроші, але був щасливий [тобто, жив у неперервній радості], що вмів втілювати у своїх картинах прояви краси, він перет-ворював життя на мистецтво, і мистецтво ставало для нього самим життям»

усі ці дослідники прагнуть documentum, то ось він – на більшості знакових робіт sandro botticelli втілений єди-ний жіночий образ
але ніде і ні чим не підтверджено, що це саме simonetta (це дослідили)...
ніде і ні чим, окрім одного – його заповіту
вона пішла двадцяти трьох років (рідкісні на той час сухоти)
він пережив її на тридцять чотири роки і був похований ... у аристократичній каплиці (простолюдин!) поряд зі своєю музою, за заповітом

невдовзі перед тим ізабела арагонська (королева іспанії) воліла замовити картину «в когось іншого», оскільки botticelli … «вийшов з моди»

але флорентійці вирішили, що він гідний того, що попросив для себе за заповітом
це documentum?