Витримати погляд: між красою та піднесеним у місті Львів

Що ми бачимо, коли дивимося на травму, і що травма намагається приховати від нас? Як зображувати тіло, яке війна змінила назавжди?

Це питання не лише про етику, а й про межу, де філософські категорії краси та піднесеного перестають бути теорією і стають живою травмою.

Краса заспокоює, вона працює як терапевтична реставрація, повертає цілісність, дозволяє витримати погляд і відновлює гідність там, де її намагалися знищити.

У фотографіях Марти Сирко ветерани постають із майже скульптурною точністю. Пошкоджене тіло тут не приховане, але й не експлуатоване, воно інтегроване в канон класичного портрета, де кожен шрам стає частиною нової, монументальної ідентичності.

На відміну від краси, піднесене розхитує, воно не дає спокою, виводячи за межі того, що можна осягнути розумом.

У роботах Миколи Лукіна форма розпадається: обличчя фрагментуються, риси зникають у графічному шумі. Погляд тут є і центром композиції, і водночас точкою зникнення суб'єкта.

Реєстрація за вказаним посиланням